Сестра Керрі

А його приятель стежив за ним поглядом яструба.

Героiня ж цiеi заплутаноi комедii нi про кого з них не думала в цю мить. Їi думки i почуття були поглинутi зовсiм iншим. Здавалось, iй не загрожували нiякi страждання через Друе чи там Герствуда.

Якось увечерi Друе застав ii перед дзеркалом: вона чепурилась.

– Знаеш, Кед, – зауважив вiн, входячи несподiвано. – Ти, схоже, стаеш кокеткою.

– Нiчого подiбного, – вiдповiла вона усмiхаючись.

– О, люба, ти таки й справдi з бiса гарненька! – продовжував вiн, обвиваючи ii стан рукою.

– Я пообiцяла мiсiс Гейл пiти з нею сьогоднi на виставку, – одказала Керрi, трохи вибачливо.

– Справдi? – перепитав вiн неуважно. – Ну, мене виставка геть не цiкавить.

– Справдi не знаю, як бути, – сказала Керрi збентежено. Але все ж не запропонувала порушити свою обiцянку, щоб пiти з ним.

Саме цiеi митi у дверi постукали, i покоiвка подала лист.

– Посильний чекае вiдповiдi, – додала вона.

– Вiд Герствуда, – сказав Друе, поглянувши на конверт i розкриваючи його.

«Сьогоднi ви маете неодмiнно пiти зi мною в театр. Подивимося Джо Джефферсона, – було написано в листi. – Цього разу запрошую я, як було домовлено. Все iнше на сьогоднi вiдкладаеться».

– Ну от. Що ти на це скажеш? – спитав Друе без усяких заднiх думок.

Керрi вже готова була погодитись. Проте стримано вiдповiла:

– Краще сам вирiшуй, Чарлi.

– Гадаю, нам слiд було б пiти. Ти можеш вiдмовитись вiд прогулянки з сусiдкою? – спитав Друе.

– Звичайно, можу, – згодилась Керрi, не замислюючись нi на мить.

Друе вийняв поштовий папiр, щоб написати вiдповiдь, а Керрi пiшла перевдягатись. Вона вiдчула, що зрадiла цьому запрошенню.

– Зробити таку зачiску, як учора, Чарлi? – спитала вона, виходячи з кiмнати з одягом у руках.

– Авжеж, – пiдтримав вiн.

Керрi була рада, що вiн нiчого не помiтив. Вона зовсiм не вважала, що охоче приймае запрошення Герствуда, бо вiн iй подобаеться. Просто товариство Герствуда i Друе здавалося iй найбiльш приемним iз усього, що вона мала цього вечора.

– О! – усмiхнувся Герствуд, коли вони з’явилися в вестибюлi театру. – Сьогоднi ми чарiвнi, як нiколи!

Керрi вiдчула трепет пiд його захопленим поглядом.

– Ходiмте ж, – сказав вiн i повiв iх углиб театру.

Публiка вражала вишуканiстю туалетiв, бiльшого шику годi було уявити.