Сестра Керрі

Дружина поглянула на чоловiка запитливо, але його обличчя нiчого iй не сказало. Можливо, вiн тiльки випадково завiтав до театру, та й квит.

– Як спектакль? – спитала вона.

– Непоганий, – вiдповiв Герствуд. – Правда, п’еса стара – «Рiп Ван-Вiнкл».

– З ким же ти був? – спитала дружина удавано байдужкувато.

– З Чарлi Друе i його дружиною. Це приiжджi, друзi Моя.

В усьому цьому не було нiчого осудливого. Дружина розумiла, що службовi iнтереси чоловiка змушують його iнколи бувати в товариствi i без неi.

Але останнiм часом вiн уже кiлька разiв, посилаючись на службовi обов’язки, вiдмовлявся пiти з нею кудись увечерi. Так було й минулого разу.

– Менi здавалось, ти наче казав, що будеш зайнятий, – обережно зауважила вона.

– Я й був зайнятий! – роздратовано вигукнув вiн. – Довелося вирватись i пiти, а потiм стирчати до другоi ночi.

На цьому розмова й скiнчилась, на цей раз лишивши однак пiсля себе неприемний осад. Вона вiдчула: чоловiк почав ставитись до бажань дружини особливо неуважно.

Уже кiлька рокiв як його почуття до неi поступово згасало, i вiн нудився в ii товариствi. А тепер, коли над його обрiем сходила нова зоря, старе свiтило остаточно зблякло. Вiн радий був би зовсiм забути про минуле, i будь-яке нагадування його дратувало.

Вона ж, навпаки, не схильна була нi до яких послаблень щодо виконання чоловiком усього, що належало за шлюбною угодою, – дарма що це вже давно стало пустою формальнiстю.

– Сьогоднi ми збираемось у гостi, – сказала вона якось.

 – Я б хотiла, щоби ти пiшов iз нами. Ми йдемо до Кiнслi, там буде мiстер Фiллiпс iз дружиною. Вони спинилися в готелi «Тремонт», i ми обiцяли iм показати мiсто.

Пiсля вiвторка, вiн не мiг вiдмовитись, хоч Фiллiпси й були йому надто нецiкавi своiм пихатим гонором i неуцтвом. Вiн неохоче погодився i вийшов з дому в кепському настроi.

«Треба покласти цьому край! – обурено мiркував вiн. – Я не збираюсь морочитися з якимись приiжджими, коли в мене повно роботи».

Через якийсь час мiсiс Герствуд знову оголосила, що хоче в його товариствi вiдвiдати денну виставу в театрi.

– Люба, – вiдповiв вiн стримано, – у мене нема часу. Я надто зайнятий.

– Для iнших у тебе знаходиться час! – докинула вона роздратовано.

– Нiчого подiбного! – обурився вiн. – Я просто не можу нехтувати дiловими знайомствами, от i все!

– Ну гаразд! Добре! – вигукнула вона i мiцно стиснула вуста.

Взаемне роздратування посилилось.