Сестра Керрі

– Сестричко, ти, мабуть, хочеш спершу подивитися мiсто? – заговорила Мiннi, коли вони сидiли за вечерею. – У недiлю ми поiдемо з тобою до Лiнкольн-парку.

Керрi помiтила, що Гансон нiчого не зауважив, нiби його це не стосувалось.

– Може, я завтра вже почну щось пiдшукувати… – замислилась Керрi. – Попереду п’ятниця й субота, там побачимо… Де у вас дiлова частина мiста?

Мiннi почала пояснювати, але Гансон втрутився i став розтлумачувати.

– Он туди, – вiн показав рукою на схiд…

І почав найдовшу у своему життi розмову про те, як розташоване Чикаго.

– Раджу походити по великих майстернях на Франклiн-стрiт, по той бiк рiчки. Вiн пояснив: там працюе багато дiвчат. Та й додому звiдти легше добиратись. Це не надто далеко.

Керрi кивнула головою на знак згоди i почала розпитувати сестру про те, що е поблизу. Мiннi вiдповiдала невпевнено, бо знала небагато, а Гансон уже зайнявся дитиною. Раптом вiн схопився i вiддав дитину Мiннi.

– Менi рано вставати, тож я пiшов спати, – вiн кивнув i зник у маленькiй темнiй спальнi.

Мiннi пояснила:

– Вiн працюе далеко, на бойнi, i йому доводиться вставати о пiв на шосту.

– А ти ж коли встаеш? Тобi ж треба приготувати йому снiданок? – спитала Керрi.

– Та десь за двадцять п’ята…

Удвох вони закiнчили порання: Керрi помила посуд, а Мiннi роздягла й поклала спати дитину. Кожен рух Мiннi свiдчив про набуту вправнiсть, i Керрi здогадувалась: видно, все життя сестри минае в безперервнiй працi.

Вона розмiрковувала: навряд чи вдасться зустрiтися з Друе.

Годi навiть i думати про те, щоб вiн сюди зайшов. З того, як тримався Гансон, з покiрливостi Мiннi та й з усiеi атмосфери в квартирi Керрi бачила: тут несхвально ставляться до всього, окрiм безперервноi працi. Ось Гансон – сидить у вiтальнi й читае газету, а лягае спати о дев’ятiй. Мiннi трохи пiзнiше. То чого ж вони можуть чекати вiд неi? Вона збагнула: спочатку треба знайти роботу, щоб забезпечити бiльш-менш певне становище. Тiльки тодi можна дозволити собi якiсь знайомства. Їi невинний флiрт з Друе здавався тут абсолютно недоречним.

«Нi! – вирiшила вона. – Йому сюди не можна приходити».

Вона попросила в сестри аркуш паперу. Все необхiдне знайшлося на камiнi в iдальнi. О десятiй сестра пiшла спати. Керрi вийняла вiзитну картку Друе i написала:

«На жаль, я не можу запросити Вас до себе в гостi. Почекайте, поки я не дам про себе знати. У моеi сестри надто тiсно».