Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

На паркет накидали матiв та церати, а пiд стiни поставили щось на штиб турнiкiв.

«Танцпол», – зрозумiв Ярковський, загасив свiтло й вийшов з Ампiрноi зали, а вiдтак й з Паркового Дому. Спочатку вiн хотiв пройти через парк, але згадав, що там святкують коти та iншi хижаки мiськоi зони i звернув на людну вулицю. Вечiрнiй потiк мiстян обтiкав його, немов океанська течiя. Вiн вiдчув себе у нiй айсбергом, зайвим шматком криги. Пiдходячи до дому, Ярковський дав собi слово, що до ранку не загляне у папери Балтера.

Але слова не втримав.

2

– Ага, вот он, предмет исполненный вещного благородства… Ну это, понятно, далеко не для прохожего вкуса, – старый нумизмат найм’якшими, найрожевiшими, найстертiшими частинами великого i вказiвного пальцiв узяв за золочений обiдець крихiтну бiло-бузкову порцелянову фiлiжанку, обережно пiднiс ii майже до самого носа; нiздрi його розкрилились, вiдкриваючи для огляду все те, що застрягло у кущиках сивого волосся.

Ярковський мовчки спостерiгав за манiпуляцiями Антея Марковича.

«Все ж таки дивно, – мiркував вiн. – Ось класичний представник староi життевоi школи, проте, чомусь, з мертвою iнтуiцiею. Танцюе на скринi Пандори, а переконаний, що на зеленiй галявинi. І що це таке? Перший подих маразму?»

– Как всё сделано, как изогнуто, а? – мружився та прицмокував Балтер, пiдставляючи порцеляну пiд сонячнi променi. – Нет, ты посмотри, Саша, ты только глянь: какая убедительная дрезденская вещь… Доступна проникающему свету, подобно большим окнам павильона Цвингера [5 - Павiльйон у палацовому комплексi Цвiнгера – знаменита будiвля картинноi галереi у Дрезденi в стилi бароко.

], туманна, как раннее утро над Эльбой в Мейсене.

– Вы прям, Антей Маркович, как стихи читаете, – пiдтримав старого Ярковський. – Поэзия из вас так и движется.

З вiдчинених дверцят старого серванту, звiдки Балтер видобув «дрезденську рiч», на Ярковського повiяло саме тим холодом. Вiдчуття саме того холоду прийшло одночасно з приемним запахом – сумiшшю ароматiв iндiйських паличок, ледь чутноi присутностi класичних тютюнових мiкстур й вже майже вивiтреного нафталiнового духу.

Синю коробку з паличками вiн зауважив одразу. На нiй стояла шерега фiлiжанок – рiдних сестер «дрезденськоi речi». Ярковський роздивився золоте зображення на коробцi – щасливо-товстого бога Ганешу зi слонячою головою, прочитав напис: «GANESH. Special fluxo incense. Is perfected from odoriferous resins gums and natural essential oils».