Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Вiн опинився в сервантному Колiзеi, у креденсовому амфiтеатрi, де алмазнi гранi, дверцята та висувнi шухляди оточили його, наче гладiатора на аренi римського цирку. Вселенський сервант нагадував нутрощi торнадо – лише високо вгорi лакований колодязь вичерпувався, вiдкриваючи свiтло-сiру таблетку неба. Або ж того, що правило тут за небо. Одна з трибун-шухляд розкрилась по всьому периметру i з неi слiпучо-сiрим потоком на Ярковського звiдусiль наповзла, насунулась, наступила байдужа стрiчка часу.

Одночасно стрiчка байдужого часу.

Одночасно час байдужоi стрiчки.

Одночасно байдужiсть часовоi стрiчковостi.

Одночасно ще щось, пов’язане з часом, стрiчками, байдужiстю, плюс ще щось i ще щось…

За мить розумне згущення в його головi розвiяло зайвi примноження, вiн клiпнув очима й опинився на стрiчцi. Конус вселенського серванта згорнувся, на близький обрiй впали пасма сiрого туману. З них в напрямi Ярковського висунулись леза велетенських шпаг, завмерли, наливаючись безжальним блиском й знов втягнулись у сiре марево.

«Пройшли Стража!» – задоволено вiдмiтило розумне згущення й ввiмкнуло ноги Ярковського. Тi шарнiрно запрацювали, зарухались, реконструктор хитнувся туди-сюди, не без зусилля вiдновив рiвновагу й непевною ходою рушив за обрiй. Вiн був настороженим i зiбраним. Кожного разу червоточина мiж свiтами вела себе iнакше.

Наставник вчив, що впiйманий час божеволiе. Що в його безнадiйних, мiнливих петлях народжуються, живуть i вмирають химери. Що повернення подiй розмножуе варiанти дiйсностi, iнодi повертаючи iх до нашого свiту у виглядi хворобливих анахронiзмiв, карикатур на минуле.

З впiйманим часом, як i з впiйманим у капкан звiром, розслаблюватись i гратись не випадало.

А ще цього звiра охороняли Стражi. Хто вони такi чи що воно таке не знав навiть Наставник. Вiн казав, що у древнiх книгах iх описують як незмiрно могутнi сутностi, поставленi Творцем на вартi вселенськоi рiвноваги. Враховуючи, що i Творець i створена Ним рiвновага самi були суцiльними загадками i таемницями, книжна мудрiсть тут мало чого прояснювала.

Мудрецi минулих часiв категорично не радили мандрувати у петлях впiйманого часу. Досвiд тих мудрецiв вдало пiдсумував божевiльний син лютеранського пастора з Рьоккену, який знався на вiчному поверненнi (вiдвiдував звiра?) й попередив усiх спокушених духом цiкавостi: «Не заглядайте у прiрву, бо прiрва може заглянути в вас».

Наставник часто цитував Нiцше. Вiн був переконаний, що син пастора заглядав на петлi.