Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

«Інакше, – запитував Наставник, – на чому вiн збудував вчення про вiчне повернення?»

Зрештою, iсторiя божевiлля Нiцше пiдтверджувала його припущення.

Хтозна, подумав Ярковський, скiльки реконструкторiв заплатили свiдомiстю за своi проникнення до червоточини. Один вiдомий мiстик казав про сотнi тисяч обраних, чий розум зжерли мешканцi впiйманого часу. Вiн вважав, що кожний третiй з тих людей-овочiв, що тихо доживають вiку у божевiльнях, е тiлесним залишком невдахи, що завiтав до вiчного повернення. Суттевий вiдсоток таких попаданцiв давали експерименти з грибами i ЛСД.

Ярковському було вiдомо принаймнi про один з таких випадкiв. Молода жiнка-екстрасенс, що практикувала розширення свiдомостi шаманськими грибами, одного чудового ранку вбила двох своiх дiтей i сестру, а потiм з диким смiхом вистрибнула з четвертого поверху. Життя iй врятували, але вiд розуму не лишилось нiчого. Ярковський знав ii як талановитого i досвiдченого мандрiвника впiйманим часом. Проте вiн також знав, що напад хижака з червоточини блискавичний i вiдбити його важко.

Майже неможливо. Лише стрижнева сутнiсть архатiв i даоських святих недоступна таким атакам. Хижак, вчив Наставник, безроздiльно оволодiвае мозком, але не мае досвiду керування тiлом. Тому змушуе окуповану плоть до безглуздих дiй, калiчить його i швидко звiдти виселяеться. Особистiсть пiсля того не вiдновлюеться нiколи.

«О, Передвiчна Матiр, богиня знiяковiлих, бережи мене вiд такого!» – Ярковський подумки торкнувся знаку вищоi iерархii й вiдразу вiдчув, що розумному згущенню така апеляцiя не сподобалось.

Зрештою, це його не здивувало. Адже воно, швидше за все, одного роду-племенi з хижаками.

Темнi пасма тим часом наблизились. В них панував неспокiй, наче за хиткою запоною боролись невидимi щупальця. Ярковський вирiшив, що вже достатньо заглибився у простiр петлi.

«Достатньо», – пiдтвердило розумне згущення.

– Розо Казимирiвно! – обережно покликав вiн, а розумне згущення повторило iм’я та по батьковi померлоi на усiх незлiченних рiвнях буттевоi стрiчковостi.

На заклик замiсть Рози Казимирiвни прилетiли велетенськi бджоли. Моторнi й барилистi, вони наповнили всесвiт мерзенним авiацiйним звуком. Розумне згущення почало пчихати i кожен той пчих роздував голову Ярковського до рiзних сферичних розмiрiв – вiд шкiльного глобусу до першого супутника, закинутого людством на навколоземну орбiту. З бридко пульсуючою головою вiн перестрибнув через рiй бджiл.