Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

 – Син нумiзмата ретельно, з закрутом, загасив «аль-капоне» на вологому денцi попiльнички. – Їi, до речi, назвали Варварою саме на честь королеви Барбари.

– А коли та жила?

– П’ятсот рокiв тому, у шiстнадцятому столiттi. На нiй одружився польський король Сигiзмунд Август. А його мати королева Бона вважала одруження монарха на пiдданiй мезальянсом. Прикрою недоречнiстю. Старенька Бона була з роду Сфорца. Вела свiй родовiд вiд сенаторiв i консулiв Стародавнього Риму. Причому без понтiв, реально. Але з родинною мораллю в них були проблеми.

В тiй iталiйськiй сiмейцi усi всiх труiли. От Бона i травонула Барбару. Там цiла iсторiя, три тонни романтики та любовних пригод. Але мова не про те. Восьмого травня все спочатку йшло за сценарiем. Варвара прочитала реферат, вiдповiла на питання, Шимойнас виконав замовленi господинею твори Шопена, гостi поаплодували, а потiм всiх запросили до фуршету. Випили шампанського й декому з гостей стало зле. Важке отруення. Всього тодi отруiлось шестеро, з них трое на смерть.

– Варвара? – Sаня сплела пальцi у знак погибелi.

– Вгадала, – кивнув Ярковський. – Варвара Радзивiл i племiнниця мого знайомого – Ілона Полоскай. Плюс ще одна жiнка. Правоохороннi органи вбивцю не знайшли.

– Хто б сумнiвався.

– Хоча чоловiк Пелагеi iх мотивував. Дуже конкретно.

– Могли б повiсити на когось з прислуги. Там була прислуга?

– Була, – Ярковський сьорбнув кави. – Повiсити вони, зрозумiло, намагались, але чоловiк Пелагеi контролював офiцiйне розслiдування через своiх людей.

– Вiв свое паралельне розслiдування?

– Щось типу того. Кажуть, що в нього на фiрмi крутий начальник безпеки. Колишнiй слiдак з могутнiми зв’язками у ментовцi i в СБУ. Там серйозна мотивацiя. Колишня господиня колишнього салону все ще в комi. Живе на апаратi, чекае донорiв. Наскiльки я розумiю, для ii чоловiка пошук отруйника впираеться не лише в помсту. Йому потрiбно знати точну формулу. Хоча б якась надiя на те, що знайдеться протиотрута.

– Протиотрута? Пiвтора роки потому? – скептично гмикнула Sаня.

 – Воно йому нiчого не дасть, якщо органи давно ураженi й увесь цей час деградували.

– Не знаю, – знизав плечами Ярковський. – Йому виднiше. Я не цiкавився iсторiею хвороби.

– А саму справу ти бачив?

– Менi дали витяги з неi. Все там дуже дивне. Нiякоi конкретики, самi лише припущення. Було п’ять чи шiсть експертиз, але до единого висновку не дiйшли. Навiть до Нiмеччини аналiзи возили, також без сенсу.