Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

– Детективи читаеш?

– Не без того, – кивнула Sаня. – О, слухай, в мене виникло не по темi питання.

– Щодо суми твого гонорару?

– Нi, пане Ярковський, не щодо суми. Який ви все ж таки меркантильний… Менi цiкаво, чому Шимойнас грав саме Шопена?

– А я знаю чому, – заявив син нумiзмата. – Ванда з Радзивiлiв була його коханкою.

– Чиею?

– Шопеновою.

– Он як, – гмикнула Sаня. – А цi Радзивiли усюди вiдмiтились. Зачьотна сiмейка.

– Розгалужений рiд, – погодився Ярковський. – Якщо дозволиш, дам тобi оперативну пораду.

Думаю, тобi треба почати з охоронця.

– Справдi так думаеш?

– Гаiн – профi, навчений все пiдмiчати, тримати пiд наглядом ситуацiю. Антей Маркович написав, що в момент отруення й до того Гаiн постiйно перебував у залi. Мiг щось пiдсвiдомо зафiксувати, краем ока. З iншого боку, вiйськового тобi легше буде пiдсадити на ритм. Вiн мае бути гiпнабельним, його ж роками вишколювали на виконання наказiв.

– Це все теорiя, пане Ярковський, – зауважила дiвчина i останнiм великим ковтком допила свiй фреш.

 – А на практицi вiйськовi бувають рiзними. Є такi, що пiдсаджуються без проблем, а е й такi, що взагалi не пiдсаджуються. І виходить з усього того пiдсажування один лише попандос.

– Ну, мала, ти на цьому краще розумiешся. Тобi й карти в руки.

– Якщо так, – хвилину помiркувавши, неквапно почала Sаня, – то, виходить, назрiло питання про гонорар. До речi, вiд суми залежатиме, чи пробачу я тобi звертання «мала».

Ярковський назвав iй суму i вона йому пробачила.

4

[№ 29- Гаiн Гурген Давидович, 53роки, вiйськовий пенсiонер, особистий охоронець ОсинськогоМ.Г.]

В Sанi вiд сидiння по-турецьки затерпли ноги. Але в цьому кальян-кафе iнакше не сядеш. Тiсна кабiнка, жовтi мати, подушки, низька стеля, погана витяжка, яблучна задуха. Вiд густого диму та економного освiтлення все навколишне безнадiйно нирнуло до напiвтемряви. На трьох квадратних метрах розкинув своi обiцяючi володiння маленький емiрат дешевого iнтиму.

Вже й не розiбрати, чи це вона затягла сюди Гаiна, чи вiн ii.

Sанi вдалось пiдсадити його на ритм ще на вулицi. Просто посеред вуличного шуму та брудноi музики з тютюнового кiоску. Три хвилини беззмiстовного ритмiчного муркотiння i вiдставний пiдполкан почав гратись з нею в обнiмашки й гнати якусь пургу про пустелi Афганiстану, перевал Саланг, ущелину Панджшер та якогось польового командира на iм’я Ахмад Шах.