Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

У цьому iменi було аж два зручнi видохи (двi лiтери «х»), тому Sаня заходилась муркотiти в плече Гаiну: «ахмадшахахмадшах…» Вiдтак iм обом одночасно захотiлось схiдноi екзотики.

Тепер Гурген Давидович потужно, на всi легенi, димiв курильним пристроем, сьорбав перно й далi теревенив про своi подвиги. Цiлком можна було переходити на глибший рiвень. І вона почала. Ковтнула трохи анiсовоi горiлки i пiдсунулась ближче до Гаiна, так, щоби вiн дивився на кришталевий кулон у вирiзi ii кофточки. Кирпатий густобровий охоронець мав малорухливе обличчя.

Лише широкi нiздрi його носа, що нагадував Sанi маленький трамплiн, жили своiм окремим, чуттевим й дуже динамiчним життям. Вони наче обмацували димне повiтря, виловлюючи з нього молекули найцiкавiших запахiв.

Цi нiздрi страшенно дратували Sаню. Їй здавалось, що вони вiдчувають ii задум, що вона видае себе зрадливими ароматами непевностi та шпигунства.

«Якась людина-пес, я прозрiваю, – мобiлiзувалась дiвчина. – Як дружина витримуе цю його мерзлу морду, цi його грьобанi нiздрi?»

– Ты сильный, – ледь чутно прошепотiла вона, вловивши паузу помiж двома бульканнями кальяну, й так само пошепки заспiвала:

– В Афганистане, в чёрном тюльпане…

– …с водкой в стакане мы молча скользим над землёй… – пiдхопив Гаiн.

Щось в «мерзлiй мордi» почало вiдтаювати, на чолi розгладилось кiлька зморшок, по обидва боки вiд впертого рота розпружились м’язи.

– …чёрная птица через границу… – Sаня знову впiймала прискорений ритм його серця i в такт цьому ритмовi почала повертати кулон: улiво-вправо, улiво-вправо.

Ще й ще раз.

Очi ветерана стали скляними, зiницi звузились.

Тепер дiвчина дихала в унiсон з людиною-псом, уриваючи видохи на останнiй чвертi. Цей ритм, як завжди, викликав в неi легке збудження. Груди зробились важчими, вiбрацiя сповзла вологою стежкою в самий низ ii живота.

– Ты сильный, ты очень сильный, – ii слова тепер також попадали в ритм його дихання. – У тебя всё под контролем, всё под контролем.

Ты же всё видел, ты всё видел, ты же видел. И ты не виноват, что их отравили, не виноват, совсем не виноват.

– Не виноват, – ворухнулись губи Гаiна, слова вийшли з них разом з димом. З носа-трамплiна вирвався дивний звук. Його права рука, що досi цiлком мирно спочивала на колiнi гiпнотизерки, раптом поповзла до тих територiй тiла, якi б Sаня волiла залишити суверенними. Тим бiльше, що за давньою звичкою вона зiгнорувала нижню бiлизну.