Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Дiвчина знову замурмотiла: «Не виноват, не виноват, совсем не виноват». Потiм зробила суворе обличчя i з чiткою вимовою запитала:

– Кто виноват?

В осклiлих очах загустилася тiнь. Але з губ не злетiло жодного звуку. Тим часом вперта рука вже подолала опiр джинсовоi спiдницi й опинилась зовсiм поряд з тiею локацiею, котру арабськi поети доби Аббасидiв називали «джерельною аркою насолод». А там все зрадливо вiбрувало у передчуттi вторгнення.

– Кто виноват? – Sаня пiдсилила вимогливу iнтонацiю. – Кто?

– С-сука, – нарештi видихнув вiн, а холоднi пальцi руки-дослiдницi нахабно пройшли крiзь «арку».

Розумом вона знала, що в жодному випадку не повинна реагувати на проникнення, але тiло переможно сiпнулось, вiдповiло густим гарячим вiтанням. Вона миттево вiдчула, як напружились м’язи пустотливоi кiнцiвки.

– Кто сука? Кто она? – Sаня вказiвним пальцем почала вiдбивати ритм на долонi Гаiна. На тiй ii частинi, котру хiроманти iменують «горбом Сатурна».

– Ти с-сука, – прошепотiв пiдполкан.

– Я Тамара, я твоя Тамара, – Sаня не припинила вiдбивати ритм. – Кто виноват? Кто?

– Какая ты в жопу Тамара? – обличчя Гаiна раптом сконцентрувалось, лiва рука стрибнула вперед i шия Sанi опинилась у непереборному захватi. – Ты кто, бля, такая? Кто тебя подослал? Говори! Быстро!

– Ты офиге-е-ел? – прохрипiла дiвчина, марно намагаючись зазирнути в очi охоронцевi; той уникав ii погляду, його права ворушилась в ii тiлi як ведмiдь у барлозi.

«Це ж в мене синцi з шиi мiсяць не зiйдуть, – подумала вона.

 – Прийдеться хусткою замотувати».

– Кто подослал, спрашиваю? – Гаiн трусонув Sаню з такою силою, що ледь не зламав iй шию. – Говори!

– Отпу-у-усти, – з останнiми запасами повiтря видихнула та. – Скажу-у-у…

Охоронець звiльнив ii шию, натомiсть вивернув зап’ясток так, що Sанi прийшлось обличчям притиснутись до диванноi подушки, вiд якоi нестерпно смердiло пральним засобом. Найменший порух тiла викликав больову блискавку, що вискакувала з лiктя й крiзь плече вдаряла у шию.

Права рука людини-пса вийшла з ii тiла, залишаючи там розчаровану, але все ще гарячу пустку.

– Закон вентилятора, – сказала Sаня у подушку.

– Что ты гониш, сука?

– Я говорю: закон вентилятора. Где б не гадил, дерьмо всегда попадает в вентилятор.

– Ты мне не гони. Ты говори, кто послал, – дiвчина вiдчула, як щось тверде – певне колiно Гаiна – боляче натиснуло iй на ногу. Одночасно його рука (тепер вже лiва) задрала iй спiдницю.