Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Присiсти не запросите?

– Ви ще у приймальнi не насидiлись? – Осинський кивнув на монiтор, що висiв у кутку кабiнета. На ньому тьмянiла чорно-бiла панорама приймальнi, трансльована з камери, що знаходилась, судячи з усього, десь високо над головою секретарки.

– Я вам дивуюсь, – сказав Ярковський, зручно вмощуючись у крiслi.

– …?

– У вас в кабiнетi була така чарiвна гостя, а ви в той час переймались тим, що якийсь там Ярковський схрумав забагато вашого печива, – вiн вже почав розумiти, з ким мае справу.

– Хто був у моему кабiнетi, то не ваше дiло.

– Так само не ваше дiло, насидився я у приймальнi чи не насидiвся. А по справi скажу вам так: той, хто отруiв вашу дружину, радше за все не досягнув свое мети. І ви, Микола Григорович, не впевненi, що вбивця не нанесе другого удару.

– Ви так добре знаете, у чому я впевнений, а у чому не впевнений?

– Здогадуюсь.

– Ну звiсно, здогадуетесь…

– А щодо другого удару – майже впевнений.

– Минуло чотирнадцять мiсяцiв. Якби хтось хотiв…

– Вбивця чекав «часу Х» багато рокiв, – перебив господаря гiсть. – Вiн вмiе чекати. Що для нього якiсь там чотирнадцять мiсяцiв.

– Намагаетесь справити враження, Ярковський? – Жирним пiдборiддям Осинського наче хвиля прокотилась. – Граетесь в мiсцевого Нострадамуса? Звiдки у вас iнформацiя про «багато рокiв»?

– Мiй метод розслiдування дае змогу визначити приблизний час так би мовити «стартовоi подii», що породила злочинний намiр, або ж низки таких подiй.

– Яка ще Роза Казимирiвна?

– Бабка Ілони Полоскай по лiнii батька. Вона ж донька жiнки на псевдо Кришталева Куля. До речi, в матерiалах слiдства не згадуеться, що на мiсцi злочину натрапили на зроблену з кришталю сферу. А ви ii раптом не знаходили?

– Оцi вашi загадковi заяви та iмена мають мене вразити?

– Ви ж не дасте грошi тому, хто вас не вразив.

– Ну звiсно, грошi, – кивнув Осинський. – Все як завжди впираеться в грошi.

– Якби ж то.

– …?

– Не все i не завжди. Принаймнi, не в цьому випадку.

– Так вам вiд мене ще чогось треба? – Власник «Адмiралу» кинув погляд на монiтор. Там вiдбувався рух. У приймальнiй, судячи з перемiщення на екранi чоловiчих i жiночих постатей, з’явились новi вiдвiдувачi.

– Менi потрiбна кришталева куля.

– Бiльше нiчого?

– Куля менi потрiбна для розслiдування.