Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Направду, Микола Григорович, дуже потрiбна.

– Бiльше за грошi?

– Загалаеву ви збирались заплатити вдвiчi бiльше вiд того, чого прошу я, – нагадав вiн й миттево сам собi спротивився.

– Грошi i куля – це все? – Осинський знову дивився на монiтор, всiм своiм виглядом демонструючи позицiйну перевагу.

«Не тепер, не за цих обставин», – вирiшив Ярковський.

– А та ваша дiвка вам також не потрiбна? – Господар кабiнету тепер дивився просто в очi есперовi.

– Яка дiвка? – питання було зайвим. Вiн вже програв.

І вже вiдвiв погляд.

– Та неформалка, яка намагалась пiд гiпнозом допитати мою людину.

– Це я ii послав.

– Хто б сумнiвався.

– Це частина розслiдування.

– Децкiй сад.

– В кожного своi методи.

– Смiшнi методи.

– Ми не бажали шкоди Гургену Давидовичу.

– Давидичу хрен нашкодиш, – реготнув Осинський. – Вiн сам кому хочеш нашкодить.

– Якщо вона у вас, то я прошу ii вiдпустити.

– Облажалась ваша шпигунка, Ярковський, облажалась, – чоловiк Пелагеi Вержо вiдверто насолоджувався поразкою спiврозмовника.

 – Якщо ви такий самий спецiалiст з вiдтворення подiй, як вона гiпнотизерка, то я знов спущу бабло до унiтазу.

– Добре, я вiдмовляюсь вiд розслiдування, – Ярковський рвучко пiдвiвся. – Все. Наймайте когось iншого. Але вiдпустiть дiвчину.

– Працюй, спецiалiсте, – Осинський кинув на стiл пачку купюр. Вiдтак пiдняв слухавку настiльного комунiкатора, розпорядився:

– Вiдпустiть ii. Так. Без вибачень.

– А куля? – нагадав Ярковський.

– Ти шукай шакала, працюй.

І буде тобi куля, – пообiцяв власник «Адмiралу».

Вiн знову впiймав погляд Ярковського, додав:

– Отруту робили на замовлення. Робив ii крутий хiмiк. Вiн менi потрiбний. Якщо його знайдеш, то премiя буде у розмiрi гонорару. Гарантую.

– Сподiваетесь, що iснуе протиотрута?

– Не сподiваюсь – знаю. Майстри отрут завжди роблять пару. Інь-ян. Нiч i день.

6

– Боляче били? – Ярковський повернув Sаню обличчям до свiту, щоби роздивитись синцi i подряпини.

– Терпимо, – скривилась та. – Не принцеса, виживу.

– Гурген бив?

– Нi, начальник безпеки, – вона висковзнула з рук Ярковського, сiла на диван, скинула кросiвки, пiдтягнула колiна до пiдборiддя. – Цей крендель тепер на моему радарi.

– …?

– Збочений на весь казанок. Ти б бачив. В нього така посмiшка… Так посмiхався той астероiд, що довбанув динозаврiв. Летiв типу i либився грьобаними ущелинами. Б-р-р-р…

– Прийде час, ми…

– Припини.