Енеїда

Кому Амур прониже своею золотою стрiлою серце в момент зустрiчi з особою другоi статi, той покохае. // Бахур – полюбовник, залицяльник.] Нема на свiтi мнi покою,

Не ллються сльози iз очей,

Для мене бiлий свiт есть тьмою,

Там ясно тiлько, де Еней.

О пуцьверинку Купiдоне!

Любуйся, як Дiдона стогне…

Щоб ти маленьким був пропав!

Познайте, молодицi гожi,

З Енеем бахурi всi схожi,

Щоб враг зрадливих всiх побрав!»

63. Так бiдна з горя говорила

Дiдона, жизнь свою кляла;

І Ганна що iй нi робила,

Нiякой ради не дала.

Сама з царицей горювала,

І сльози рукавом втирала,

І хлипала собi в кулак.

Потiм Дiдона мов унишкла,

Звелiла, щоб i Гандзя вийшла,

Щоб iй насумоватись всмак.

64.[53 - Запiчок – заглибина в коминi печi рiзноi величини, частiше з боку припiчка i полу. Тому Дiдона, щоб дiстати кресало, «скочила на пiл». В запiчку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало i трут. Трут робили з вiдвареного в гречаному попелi гноту, ганчiрки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик.

Іскра, одержана вiд удару залiзного кресала об камiнь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя – грубе волокно, вiдходи пiд час обробки льону або конопель – i роздували вогонь.] Довгенько так посумовавши,

Пiшла в будинки на постiль;

Подумавши там, погадавши,

Проворно скочила на пiл.

І взявши з запiчка кресало

І клоччя в пазуху чимало,

Тихенько вийшла на город.

Ночною се було добою

І самой тихою порою,

Як спав хрещений ввесь народ.

65.[54 - Стояв у неi на городi – чому очерет складений на городi, а не в дворi, де стоять садибнi будiвлi, копицi сiна, соломи та iн.? У садибi двiр (iнколи обгороджений) – зовсiм не те саме, що город. Город обробляеться i на ньому можна ставити ожереди, копицi тощо тiльки тодi, коли достигла городина зiбрана, а нова ще не посаджена. У даному разi саме так стоiть справа зi скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли тiльки став лiд на стоячих водах i ще не випав великий снiг.

Город, що спускаеться до низу, в цю пору пустуе i на ньому зручно складати очерет. До весни увесь вiн чи бiльша частина його буде спалена. // Костер – тридцять кiп пов'язаного в кулi очерету. В копi – 60 кулiв.] Стояв у неi на городi

В кострi на зиму очерет;

Хоть се не по царськiй породi,

Та де ж взять дров, коли все степ;

В кострi був зложений сухенький,

Як порох, був уже палкенький,

Його й держали на пiдпал.