Енеїда

// Охвота – старовинний верхнiй жiночий одяг.] Не перший я, та й не послiднiй,

Іду до пекла на поклон:

Орфей який уже негiдний,

Та що ж йому зробив Плутон;

А Геркулес як увалився,

То так у пеклi розходився,

Що всiх чортяк порозганяв.

Ану! Черкнiм – а для охоти

Тобi я дам на двi охвоти…

Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».

25.[124 - Тобi там буде не до чмиги – тут у значеннi: буде погано, скрутно. // До шмиги – до речi, доладу, гаразд. Чмига, шмига – рiвно вистругана дощечка, яка служить нiвелiром при набиваннi жорна у млинi.

// Як пiднесуть iз отцом фиги – тобто завдадуть великоi неприемностi, залишать у дурнях. Фiга – плiд фiгового дерева, iнжир. Дорогi, привознi ласощi; сушенi фiги – один з предметiв чумацького промислу до Криму. // Лунь – хижий птах родини яструбових, зараз зустрiчаеться рiдко, хоч водиться на Украiнi майже повсюдно. Нар.: «Щоб тебе лунь вхопила!» (Номис. – С. 73).]«Огнем, як бачу, ти iграеш, –

Йому дала яга одвiт: –

Ти пекла, бачу, ще не знаеш,

Не мил тобi уже десь свiт.

Не люблять в пеклi жартовати,

Повiк тобi дадуться знати,

От тiлько нiс туди посунь;

Тобi там буде не до чмиги,

Як пiднесуть iз оцтом фиги,

То зараз вхопить тебе лунь.

26.[125 - Менi дай зараз за роботу – Сiвiлла уже вдруге нагадуе про плату (вперше: «…i менi що перекинь» – III, 17), заздалегiдь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знае звичай: наперед не платять. Еней пропускае повз вуха домагання скупоi баби-яги, i та, нiскiльки не образившись (торг е торг), продовжуе давати своi настанови, а потiм веде до пекла.

Плату вона одержить уже пiсля повернення з пекла. // Мусовать – мiркувати, зважувати.] Коли ж сю маеш ти охоту

У батька в пеклi побувать,

Менi дай зараз за роботу,

То я приймуся мусовать,

Як нам до пекла довалитись

І там на мертвих подивитись;

Ти знаеш – дурень не бере:

У нас хоть трохи хто тямущий,

Умiе жить по правдi сущiй,

То той, хоть з батька, то здере.

27.[126 - В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому – у книзi мовознавця А. Непокупного це мiсце коментуеться так: «Тут увага мимоволi спиняеться на словi пустий, яке контрастуе зi своiми попередниками – густий, непроходимий (порiвняймо прислiв'я де густо, де пусто), хоча воно й стоiть в одному ряду з ними як однорiдне. Проте враження несумiсностi складаеться лише в нашого сучасника. Що ж до украiнського читача кiнця XVIII ст.