Енеїда

Наступне слово «бiдняжка» нiби маскуе, а насправдi пiдсилюе гумористичний мотив – сановита бiдняжка!

20

Звертаючись iз запитаннями до троянцiв, Дiдона перелiчуе рiзнi види мандрiвок людей у давнi часи. Передовсiм згадано чумацькi валки на Дон та у Крим. Як вiдомо, основним товаром чумацького промислу в цi краi були сiль i риба. Потiм названо переселення з одного краю Украiни в iнший («виходцi-бурлаки»). На початку 90-х рокiв XVIII ст. частина запорожцiв частково сушею, частково морем переселилася на «подарованi» царицею Катериною II землi мiж рiчками Кубань i Єя, утворивши там Вiйсько чорноморське.

Здогади, що Котляревський в мандрах троянцiв вiдбив i цей iсторичний епiзод, не мають реальних пiдстав. Нарештi – мандри на прощу до Киева, Почаева та iнших мiсць паломництва.

21

Мана – привид, мiраж. Ману пускати – дурачити, морочити. // Вирва – викуп, який бере на весiллi з нареченого брат молодоi. У переносному значеннi також – хабар. В три вирви – дати вiдкупного в потрiйному розмiрi, синонiм до «втришия прогнати».

22

Постоли, також личаки – простонародне взуття з цiлого шматка шкiри без пришивноi пiдошви, яке звичайно взували з онучами, прив'язуючи до нiг мотузками чи ремiнцями (волоками). // Кожух – верхнiй чоловiчий одяг, звичайно з непокритоi тканиною овечоi шкури, хутром до середини, довгий, з великим комiром. // Свита – простонародний верхнiй одяг з домотканого сукна. // Пеня – напасть, бiда.

23

Тогдi Великдень був би нам! – до фразеологiзму «Великдень раз у рiк» Іван франко дае таке пояснення: «Се одно з найбiльших, а у нашого народа таки найбiльше свято» (Ф ранко.

Приповiдки. – Т. 3. – С. 398).

24

Пiл – широкi, грубi дошки, покладенi в хатi мiж пiччю з того боку, де черiнь i припiчок, та протилежною стiною. Пiл служить лiжком i лавою. Ширина його – близько двох метрiв, щоб упоперек могла вiльно лягти доросла людина. // І iли сiм'яну макуху – макуха – вижимки чи збой з конопляного сiм'я, вживали як десерт або легку закуску.

25

З полив'яних мисок – з мисок, покритих зсередини поливою, особливим склоподiбним сплавом. // Свинячу голову до хрiну – ритуальна страва. У слов'ян-язичникiв дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуальноi страви, трапезу. Потiм поряд з дикою або на змiну iй прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньоi птицi, зокрема iндика.