Богиня і Консультант

Валерик задивився на нього, але Боб обiрвав йому споглядання:

– Покладемо на мiсце, – сказав вiн. – Папан казав, що це якась дуже давня похiбень. Вони ii знайшли в степах, бiля могил шаманок.

– Скiфська штучка?

– Нi, не скiфська. Ще давнiша, звiдкись зi Сходу. Папан казав звiдки, але я забув.

Боб загорнув релiквiю у «халат», поклав мiж зошитами i засунув у понiвечену шухляду.

– Яра вже ричить, – сказав вiн. – У нього сьогоднi «пусковий день».

– У нас теж.

– Нi, братан, ти протупив. У нього це родове.

Його ж папан на Байконурi полканом служив. Поки пiд зад не дали… Вiн тобi казав про це, не? Це у них, як у «беркутiв», коли йде зачистка об’екту, захват i все таке. Трем i пруха недецкая.

– Ясно.

– Хулi тобi ясно? – раптом наiжачився Боб. – Нiчого тобi не ясно. Ти в нас тепер кар’ерний пацан, шо тобi може бути «ясно».

– У тебе загрьоб?

– Два загрьоби. Пiшли до Яри, доцент.

Коли вони вже виходили з кабiнету, Боб раптом перейшов на шепiт:

– Не ображайся, Мiта-брате.

– Я не ображаюсь, Бобе. Проiхали.

– Ок. І про хреновiну могильну нiкому не говори.

– Я що, баклан?

– Ти не баклан, Мiта-брате. Я так, шлiфую тему.

– Ну-ну. Воно дороге? Золоте? Сто тисяч?

– Ти хiмарь, Мiто, – Боб легенько штовхнув Валерика в бiк i засмiявся. – Ти кончений хiмаринусе, брате, кажу я тобi.

Вони вийшли на балкон якраз вчасно. Стендовий агрегат, удесяте перевiрений Ярою, чекав лише на обмотування.

– Красавец! – пiдтвердив Боб невисловлений захват усiеi компанii.

– Ви де пропали? – спитав Яра, намотуючи на гiльзу мотузку.

– Шукали. Бачиш, яка крута мотузка?

– Що в нiй крутого?

– Вона шовкова, Яре-брате. Натуральна.

– Значить, мiцна.

– Дуже мiцна.

– Це добре. А то ця цинкова херня може розiрвати гiльзу.

– А може, музичку включимо? – запропонував Валерик.

– А може, ти по пиво пiдеш? – Яра не терпiв попсових пiдходiв до такоi безкомпромiсноi чоловiчоi справи, як ракетобудування.

– Вже нiч, Яре-брате, де я тобi пива вiзьму?

– Тодi помовч, – Яра зробив паузу, вiдрiзав зайвий шматок мотузки i додав: – Дивний ти сьогоднi якийсь, братане.

Задовбали тебе тi твоi доценти… А тепер, пацани, вiдходьте.

Балкон був довгим. Валерик i Боб вiдiйшли до найдальшого його кiнця. Стендовий агрегат був тепер вiд них за чотири метри. Яра пiдпалив просотаний сiркою шнур i вiдстрибнув.

Вибуху Валерик не почув, лише рiзкий рiжучий бiль у вухах i скронях. Спалаху майже не було.