Богиня і Консультант

Вiн лише здивувався, як безгучно i важко падае розтрощене скло на дверях i вiкнах. Стенд влетiв до кiмнати, наче снаряд. Якби вiн пролетiв на пiвметра лiвiше, то знiс би Ярi голову. Але головному конструкторовi дiсталося й без того: обличчя вкрилося кров’ю i сажею, волосся горiло. Боб кинувся до нього, руками почав збивати полум’я. Все навколо накрило важкою i смердючою хмарою. Валерик надихався отруйного диму й тому нечiтко пам’ятав усе подальше. «Швидка», лiкарня, батьки iз кумедно роззявленими ротами i мертва тиша навколо.

Слух повернувся до нього лише за два тижнi. І тiльки частково. Праве вухо так i не вiдновило повнiстю своiх функцiй. Боба батьки забрали з собою до черговоi експедицii. Яра пiсля лiкарнi теж з’являвся рiдко. Вiн соромився обпаленого обличчя i потворного бiльма на оцi. Їхня компанiя поступово розпалася. Валерик так i не дiзнався, вiдбувся врештi-решт полiт ЯС-2А з новим двигуном чи нi. На третiй день до лiкарнi завiтала Анжела. Вона була у жовтому iмпортному костюмi.

Вона присiла на жорсткий край лiжка, вiдкрила блокнот iз золотим вiдрiзом i написала в ньому кiлька рядкiв. Потiм видрала з блокноту листочок, згорнула його учетверо i вклала Мiтеликовi-молодшому до спiтнiлоi долонi. Валерик хотiв розгорнути послання, але Анжела твердо стиснула його руку. Вона поцiлувала сина артилериста у щоку i вийшла. На листку залишився номер телефону i напис: «Валерка, врачи говорят, что всё будет хорошо! Уши для мужчины не главное.

3

Вiд того доленосного дня у лiкарнi до сонячного ранку, котрий докорiнно змiнив життя колишнього Мiти-брата, минуло рiвно одинадцять рокiв. Другого травня 20… року старший консультант Фонду превентивноi полiтики Валерiй Петрович Мiтелик з’явився в офiсi о пiв на одинадцяту. Одинадцятки того ранку зiйшлися у мiстичному з’еднаннi. Певно, в астралi здохло щось небуденно-одинадцяте.

– Валерiю Петровичу! Вас до телефону.

Мiтелик насторожився. Вiн чекав щонайменше шiсть дзвiнкiв, але всi прогнозованi на цей день дiловi й особистi контакти мали йти через його стiльниковi. До телефону в приймальнiй президента Фонду його кликали переважно через дзвiнки «людей-сюрпризiв». Людей небажаних, неочiкуваних i часто-густо просто неприемних.