Богиня і Консультант

Вiн не витримав, вiдвiв очi й зупинив iх на золотому яструбi з рубiновими очима, майстерно вмонтованому у плетений ланц на шиi Ярослава Стеблинського.

– А ти тодi запустив свою ЯС-2А? – несподiвано для себе самого спитав Мiтелик.

– Що?

– Пам’ятаеш, ти робив крилату ракету, для якоi призначався той цинково-сiрчаний двигун?

– Я все пам’ятаю. А ти чого раптом про це згадав?

– Та якось згадував нашу бригаду…

– Ми не були бригадою.

– Тодi просто так не називали.

– Я тобi кажу: ми бригадою не були.

Ми були класними друзями… І нам було добре. Як скажеш?

– Так.

– Так, братан, так. А тепер ти навiть не хочеш дiзнатися, яка падла й нащо вбила твого друга.

– Я такого не казав.

– Казав. «Я не пiдписуюсь!» – передражнив Яра.

– Я не працiвник спецслужби i не рейнджер.

– А я тебе, брате, в групу захвату не записую. І в тил ворога не вiдправляю. Якщо буде треба, то для цього люди знайдуться. Профаки.

– А я не «профак», я «шльоцик», так?

– Образився… Ну вибач.

Не хотiв. У тебе, скажiмо так, буде iнше завдання.

– А-а… Все ж таки «завдання»…

– Ну, хочеш, – Яра наблизив свое гiпнотичне око майже до обличчя Мiтелика, – я тобi заплачу. Як професiйному колупальнику в гiмнi. Як офiгенно крутому профаковi. Поiмееш на смертi друга аж двадцять тонн гривень. А як добре працюватимеш, то й усi двадцять п’ять… Вигiдно, брате.

– Херово ти моi сiвiшки читав, брате, – син артилериста вiдповiв поглядом на погляд, намагаючись не змигнути.

Йому здалося, що вони дивилися один на одного цiлу вiчнiсть. Потiм Яра спритно перехилився через ремiнь безпеки i обняв старшого консультанта.

– Все буде добре, Мiта-брате, – сказав вiн.

Мiтелик не бачив Яриного обличчя, але йому здалося, що воно не посмiхаеться, що едине око таке ж холодне i конспiративне, як i вiчнiсть тому.

4

Удруге Яра зупинив джип у Карпатах, за кiлькасот метрiв вiд крайньоi хати гiрського села. Високi кущi й насип не дозволяли побачити джип з дороги.

Вже сутенiло, i тiнь видовженоi гори надiйно сховала коробку «лендкрузера» вiд сонячних променiв. Яра вийняв стiльничку, подивився на монiтор.

– Тут МТС не тягне. А в тебе теж МТС, – констатував вiн. Потiм спитав Мiтелика: – Зголоднiв? – i сам вiдповiв: – Зголоднiв, авжеж, зголоднiв наш Мiта-брат. А на цей випадок у добрезного братана Яри заникано сухпайок. Поживний i смачний.

Вiн видобув з-за Мiтеликового сидiння пластиковий пакет.