Богиня і Консультант

У пакетi знайшлося кiлька великих бутербродiв, загорнутих у прозору плiвку, шмат сирокопченоi ковбаси i плитка чорного шоколаду. За iншим сидiнням Мiтелик виявив дволiтрову пляшку з тонiком. Компаньйони швидко вiдновили сили. Пiсля вечерi Яра заплющив очi. Здавалося, вiн заснув.

– На кого чекаемо? – спитав Валерiй Петрович.

– Темнота – друг молодёжи.

– Істинно, брате. Але от питання: що ота малодьож забула в цiй дiрi? До речi, Джеймс Бонд вiдмовився вiд костюмiв Brioni.

– Джеймс Бонд – кончений, – Яра розплющив очi й почепив на носа темнi окуляри.

 – Перш нiж щось далi робити, ми повиннi з’ясувати, знайшли тi уроди релiквiю чи нi.

– І ось тут ми це маемо вияснити?

– Так. Саме тут.

– У цих горах?

– У цих довбаних горах. Кажу ж тобi людською мовою.

– І хто ж нам тут, брате, надасть таку iнформацiю?

– Ти ж сам менi розповiдав, що столичнi клоуни ходять до дiдiв-провидцiв. Я от теж iнодi ходжу.

– Здурiв?

– А я завжди був дурним. Був би мудрим, мав би два ока. Як от ти, брате, маеш.

Як мав Боб, царство йому небесне. – Яра розтягнув губи в робленiй посмiшцi. – А кто не курит и не пьёт, тот здоровеньким помрёт. Да?

– Не треба так.

– Як?

– Так.

– Ок, брате.

– Проiхали… А що то за дiдо?

– Мольфар[5 - Чаклун, вiдун (дiал.).].

– Справжнiй?

– Виробляти пiдробних ще не навчилися.

– Я не про те.

– Досi вiн про все точно розповiдав. Не маю пiдстав не вiрити. От ти, брате, називаеш себе консультантом. І клiенти тобi вiрять i знов приходять до тебе, якщо твоi прогнози справджуються, так?

– Але моi прогнози грунтуються на певних вихiдних даних, статистицi, емпiричних пiдставах.

А цей мольфар живе за сто кiлометрiв вiд хати Адамчукiв. Вiн про вбивство навiть не чув.

– Логiчно глаголиш, брате. От тому я йому й привiз дещо. Маленьку таку емпiричну пiдставку. Йдемо!

– Чекай, Яро, чекай… Я, зрозумiло, зле знаюся на усiх цих мольфарах. Але дещо знаю. Точно знаю: нормальнi люди до тих мольфарiв уночi не ходять. Варто, брате, почекати до ранку.

– У нас особливий випадок.

– Чому особливий?

– Спробуй здогадатися сам.

– Пробую.

– Це добре.

– Не виходить.

– А ти ще пробуй.

– А вiн iз нами вночi захоче розмовляти?

– Захоче.

– Ти впевнений?

– Так, брате. Йдемо!

Вони вийшли з «лендкрузера» i вузькою стежкою рушили вгору. Стежина забiгала за розсипи обвiтрених брил, круто забiгала на ребристi схили, i кiнця-краю не було ii змiiним закрутам i заломам.