Богиня і Консультант

Вiдповiдно, не зондували каналiзацiю i вентиляцiйнi отвори глибше, нiж на пiвтора метра.

– Не мали зонда?

– Маеш рацiю. Не продивилися зондом. Лише пхали шматок дроту. Я був потiм у квартирi. Бачив той дрiт. Вiн там досi валяеться. Також вони не мали спецiальних голок для проштрикування м’яких частин меблiв. Тому роздерли iх ножем. У туалетi зiрвали плитку, значить, у них не було навiть простих приладiв для пошуку порожнин у стiнах.

– А це хiба простi прилади?

– Скажiмо так: не надто дорогi й доступнi для спецiалiстiв.

– Зонд, прилади… Може, ми з тобою переоцiнюемо замовникiв?

– Як вчив народний класик: знають навiть дiти, що краще перебздiти, нiж недобздiти.

Вони довго смiялися. Цей смiх зняв напругу, немов у свiтi тонких енергiй розсмокталося якесь недобре згущення. Потiм Мiтелик запитав:

– Але якщо Ірка була з ними у змовi, то чому вона просто не винесла iм релiквiю. Для чого було вриватися до хати, вбивати…

– Хiба я сказав, що вона була з ними у змовi? Вони могли пiдслухати ii розмову, вона могла про щось сказати подрузi…

– Але це мiг бути й Боб.

– Боб був обережним. Вiн знав.

– Знав?

– Думаю, що знав. Нi, не думаю, а на сто двадцять п’ять, на триста вiдсоткiв упевнений. Тому вони його вбили. Його з Іркою. Вони повиннi були знищити свiдкiв. Як знищили професора. Інакше вони б прийшли по релiквiю, коли господарiв не було вдома. От як ми сьогоднi… А зараз, Мiта-брате, у нашiй бойовiй командi вiдбудеться поповнення.

Машина пригальмувала поряд iз невиразною двоповерховою спорудою. Перед ii фасадом було розмiщено щось вiддалено схоже на дитячий спортмайданчик. Низенькi турнiки i лави були розмальованi сiрими i жовтими смугами.

– Де ми? – Валерiй Петрович здивовано роздивився навколо.

– Це школа-iнтернат.

–..?

– Ти маеш усе зрозумiти правильно. Чекай, не питай нiчого… Я зараз пiду до цiеi школи i повернуся з одною дiвчинкою.

– Яка ще дiвчина? Нащо…

– Послухай, не перебивай… Це буде наш живий локатор. Мала ця мае яскравi екстрасенсорнi здiбностi. Менi, брате, вже набридло шукати наослiп. Вона вiдчуе об’ект. Вона бачить.

– Бачить? Вiдчувае? Так-так, мольфар намбер ту.

– Тут я командую, Мiта-брате.

– Скiльки iй рокiв?

– Скоро буде сiмнадцять.