Публіцистика

Вище я вже зазначав, що суспiльство шляхом органiзацii машинноi працi перейматиметься насущними потребами, а iндивiд тим часом перейматиметься питаннями краси. Це не просто необхiднiсть, а единий шлях, завдяки якому ми можемо досягти й того, й iншого. Індивiд, який мусить робити речi для iнших з огляду на iхнi потреби й побажання, не мае охоти до працi й, вiдповiдно, не може вкласти в неi все найкраще, що в ньому е. З iншого ж боку, якщо суспiльство, переважна його частина чи будь-який уряд спробуе вказати митцю, що той мае творити, то Мистецтво зникне повнiстю, перетвориться на калькування або ж скотиться до рiвня примiтивного й ганебного ремесла.

Твiр мистецтва – це неповторний результат неповторноi органiзацii людськоi душi. Секрет його краси – в неповторностi його творця, i аж нiяк не в бажаннях iнших людей. І справдi, лишень митець починае зважати на бажання iнших та намагатися iх вдовольнити, вiн перестае бути митцем i стае посереднiм чи вмiлим ремiсником, майстром або гендлярем. Вiн бiльше не мае права називатися митцем. Мистецтво[24 - У найзагальнiшому значеннi мистецтвом називають майстернiсть, результат якоi приносить естетичне задоволення. Енциклопедiя Британiка дае таке визначення: «Використання майстерностi чи уяви для створення естетичних об’ектiв, ситуацii або дii, якими можна подiлитись з iншими людьми».] е найвищим вiдомим нам проявом Індивiдуалiзму. Я схиляюся до думки, що це взагалi единий вiдомий нам справжнiй прояв Індивiдуалiзму. Злочиннiсть, яку за певних обставин можна було б вважати предтечою Індивiдуалiзму, неможлива без iнших людей та зазiхання на iхню свободу. Вона пов’язана зi сферою дii. А от митець може сам, не зважаючи на iнших i не зазiхаючи на чужу свободу, створити щось прекрасне; i якщо вiн не робить це суто для власного задоволення, нiяким митцем вiн не е.

Слiд зауважити: саме через те, що Мистецтво е найвищим проявом Індивiдуалiзму, публiка намагаеться нав’язати йому свою волю – рiвною мiрою аморальну й безглузду, руйнiвну й неприйнятну. У цьому винна не лише публiка.

Завжди, в усi часи, вона потерпала вiд невiгластва. Публiка не втомлюеться вимагати вiд Мистецтва бути бiльш зрозумiлим для неi, задовольняти ii смаки, тiшити ii надмiрну пиху, з разу в раз повторювати iй одне й те саме, показувати iй те, що вже стомилися бачити очi, розважати ii, розiмлiлу пiсля ситноi iжi, й вiдганяти подалi думки про ii дурiсть. Мистецтво не повинно й намагатися бути зрозумiлiшим. Це публiка повинна намагатися стати освiченiшою.