Публіцистика

Це далеко не одне й те саме. Уявiть собi науковця, якому сказали, що результати його експериментiв та зробленi ним висновки не повиннi суперечити загальноприйнятим уявленням чи упередженням або завдати шкоди почуттям тих, хто в науцi не знаеться. Або фiлософа, якому сказали, що вiн може мiркувати собi як завгодно й про що завгодно – лише за умови, що його висновки збiгатимуться з думками людей, якi нiколи не обтяжували себе мисленневою дiяльнiстю. Певно, цей науковець i фiлософ у вiдповiдь на таке розсмiялися б. Та насправдi ще кiлька рокiв тому й наука, й фiлософiя перебували пiд безцеремонним наглядом публiки – по сутi, пiд впливом чи то невiгластва людських мас, чи то страху ласих до влади священикiв або чиновникiв.

Звiсно, ми досить успiшно спромоглися вiдвадити намагання публiки, Церкви й Уряду посягнути на iндивiдуалiзм умоглядностi, але посягання на iндивiдуалiзм образного мистецтва продовжуеться й досi. І продовжуеться воно в агресивний, наступальний та жорстокий спосiб.

У Британii найбiльше пощастило тим видам мистецтва, на якi публiка не зважае.

Я маю на увазi поезiю. Вишукана поезiя з’явилася в нас саме тому, що публiка не читае ii, а отже, i не впливае на неi. Публiка iз задоволенням ганить поетiв за iхню iндивiдуальнiсть, а пiсля цього одразу ж лишае iх у спокоi. Що ж стосуеться прози й театру, до яких публiка охоча, вплив обивателiв завдав iм непоправноi шкоди. У жоднiй краiнi не пишуть такi прiснi, нуднi й посереднi романи й не ставлять таких примiтивних, хтивих п’ес, як у Британii. І це й не дивно. Смаки публiки не зможе вгадати жоден митець. Бути автором популярних романiв – легко й водночас складно. Легко тому, що вимоги публiки до сюжету, стилю, характерiв, ставлення до життя й ставлення до лiтератури можна задовольнити й без видатних письменницьких умiнь та розвиненого iнтелекту. А це надто складно тому, що для задоволення цих вимог письменник мусить переламати власну натуру й творити не заради художньоi приемностi письменства, а заради розваги неукiв, цим придушуючи власний iндивiдуалiзм, забуваючи про свою освiченiсть, убиваючи власний стиль та вiдмовляючись вiд усього цiнного, що в ньому е. Дещо в кращих умовах перебувае театр: справдi, аудиторii хочеться, щоб усе було просто – але не нудно; а два найпопулярнiших жанри п’ес – бурлеск i комедiя-фарс – стали окремими формами мистецтва. У межах як бурлеску, так i комедii-фарсу можна створити видатнi твори, а для цього англiйським драматургам надана значна свобода творчостi.