Публіцистика

Вплив обивателiв помiчаеться у вищих формах театрального мистецтва. Серед iншого, публiка не терпить новаторства. Спробу осмислення чогось нового в мистецтвi вона бере на кпини; але ж мистецтво може iснувати й розвиватися значною мiрою завдяки постiйному пошуку нових тем. Публiка не терпить новаторства, оскiльки боiться його. Для неi це – вияв Індивiдуалiзму, заява митця про те, що вiн вiльний обирати тему власноi творчостi й тлумачити ii, як забажае. Публiка цього не терпить – i мае рацiю.

Мистецтво е Індивiдуалiзм, а Індивiдуалiзм е неприборканою роз’еднувальною силою. У цьому криеться його надзвичайна цiннiсть. Індивiдуалiзм прагне побороти одноманiтнiсть, рабство звичаю, диктат звички й виродження людини до подоби машини. Публiка не протестуе проти того, що вже було створено в Мистецтвi, оскiльки не здатна його змiнити, а не тому, що воно припадае iй до душi. Вона глитае твори класикiв одне за одним, не вiдчуваючи iхнього смаку. Вона мириться з ними як чимось невiдворотним i, нездатна завдати iм будь-якоi шкоди, оспiвуе iх. Як не дивно – а чи не дивно, це як подивитися, – таке ставлення до класикiв надзвичайно iм шкодить. Я маю на увазi буквальне прочитання Бiблii й творiв Шекспiра в Британii. Говорячи про Бiблiю, маемо справу з церковними догмами, тож про неi я тут писати не буду. Але у випадку Шекспiра кидаеться в очi, що публiка не помiчае анi краси, анi недолiкiв його п’ес. Бо якби вони помiчали iхню красу, то не протестували б проти розвитку театрального мистецтва; i якби бачили iхнi недолiки, то теж не протестували б. На дiлi публiка експлуатуе своiх класикiв для стримування поступу в Мистецтвi. Вона опускае iх до рiвня авторитетiв. Використовуе iх як засiб перешкоджання вiльного вираження Краси в нових формах. Публiка не втомлюеться допитуватися в письменника чи художника, чому вони не пишуть чи малюють так само, як хтось iнший, геть забуваючи про те, що в такому разi вони перестануть бути митцями. Публiка не може сприйняти будь-який новий вияв Краси, а найменша його поява викликае в неi таке шаленство й розгубленiсть, що вона спроможна видати лише двi безглуздих вiдповiдi: перша – що даний витвiр мистецтва е до болю незрозумiлим; друга – що даний витвiр мистецтва е до болю аморальним. Цi слова я тлумачу таким чином.