Публіцистика

Якщо публiка називае витвiр мистецтва до болю незрозумiлим, то мае на увазi, що митець сказав чи створив щось прекрасне й нове; якщо ж вона називае твiр до болю аморальним, то мае на увазi, що митець створив щось прекрасне й правдиве. Перше стосуеться стилю, друге – теми. Та вони, певно, послуговуються дуже обтiчними висловлюваннями, так само, як i пiд час звичайного заворушення пiд час боротьби в хiд iде брукiвка. Протягом цього столiття в Британii не було жодного поета чи письменника, на якому британська публiка урочисто не присвоювала звання розпусника, причому в нас такi звання роздають за те, за що у Францii приймають до складу Академii лiтератури, тож, на щастя, в нас нема потреби засновувати схожу установу.

Слово «розпуста» в нас вживають за будь-якоi нагоди. Проголошення Вордсворта[25 - Вiльям Вордсворт (1770–1850) – англiйський поет-романтик.] поетом-розпусником було лише питанням часу. Вордсворт таки був поетом. Але коли розпусником назвали письменника Чарльза Кiнгслi[26 - Чарльз Кiнгслi – англiйський письменник, автор дитячого казково-фентезiйного роману «Дiти води». ] – це було чимось незбагненним. Адже твори в нього – далеко не найкращого гатунку. Поза тим, е слово, i його вживають де тiльки можна. Митець, звiсно, вiд цього аж нiяк не страждае. Справжнiй митець – це той, хто цiлковито вiрить у себе, бо вiн цiлковито е самим собою. Але менi неважко уявити, як якийсь англiйський митець створюе витвiр мистецтва, який одразу ж пiсля його появи публiка – за посередництва iхнього засобу комунiкацii, вiдомого як масова преса – визнае зрозумiлим i моральним, i в автора твору закрадаеться небезпiдставний сумнiв, що при створеннi цього витвору вiн не був самим собою i що цей витвiр його взагалi не вартий, а е лише банальною кон’юнктурою або й позбавлений будь-якоi художньоi цiнностi.

Однак я, певно, ображаю публiку, обмежуючи ii вокабуляр словами на кшталт «аморальний», «незрозумiлий», «екзотичний» чи «шкiдливий». У ньому е ще одне слово – слово «нездоровий».

Ним послуговуються нечасто. Його значення настiльки просте, що публiка боiться його вживання. Та все ж воно iнколи використовуеться i вряди-годи вигулькуе на сторiнках тиражних газет. Описувати ним витвiр мистецтва, ясна рiч, абсурдно. Адже «нездоровiсть» – це стан неспроможностi висловлення власних почуттiв i думок. Хто справдi нездоровий, то це публiка, яка нiколи не може нiчого правильно описати. Митцю цей стан невiдомий. Вiн може описати будь-що.