Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

У недiлю ввечерi, проходячи з Тото i його кузеном Лобоневським через вестибюль «Брiстоля», я побачила дядька, що пильно читав якусь газету. Пiд час вечерi мене викликали до телефону. Звiсна рiч, то був не телефон, а дядько. Не гаючи часу на зайвi розмови, вiн показав менi смужку поштового паперу.

– Впiзнаеш це письмо? – спитав вiн.

Я враз його впiзнала. То було ii письмо. Я б упiзнала його навiть i в пеклi. Виявилося, що дядько дав добрi чайовi покоiвцi, що прибирала номер панi Норман, аби вона дiстала хоч клаптик паперу з письмом англiйки.

На уривку можна було прочитати слова: «…nd І now in Wars…»

Як видно, це мало означати: «i я тепер у Варшавi». Зрештою, i папiр був той самий.

– А тепер, – спитав дядько, – хочеш ii побачити?

– Де вона? – занепокоiлась я.

– Сидить у ресторанi. Маленький столик за другою колоною. Вона сама, вдягнена в темно-зелену сукню та пелеринку iз срiблястих лисиць.

– Вона гарна? – спитала я.

Дядько блиснув моноклем i вiдказав:

– First class.

[4 - Перший сорт (англ.).]

Я була прикро вражена i подумала, що дядько перебiльшуе. Але вiн додав:

– Опам’ятайся, мала, i не здумай робити iй жодних мiн. Постарайся звертати на неi якнайменше уваги. А то все зiпсуеш.

Я урочисто заприсяглася дядьковi, що триматиму себе в руках. І за всю вечерю лише три чи, може, чотири рази глянула в ii бiк. Вона зграбна, мае добру статуру. Хода в неi теж гарна. Вдягнена першокласно…

Оскiльки зранку тiтка Магдалена заходилася прибирати в квартирi, я мусила призначити дядьковi побачення в невеликiй кондитерськiй на розi.

Дядько був задоволений собою. Виявилося, що вночi йому добре йшла карта, а крiм того, вiн зiбрав дальшi вiдомостi про ту жiнку.

Вiн бачив на власнi очi ii паспорт. Дiзнався, що вона дуже рiдко виходить з готелю, що не посилае, принаймнi через прислугу, нiяких листiв i що приiхала з Вiдня.

– Що ж далi? – запитала я дядька.

– Буде не легко, – почав вiн, – але тепер треба пiти двома шляхами.

Передусiм слiд звернутися до якоiсь бельгiйськоi розшуковоi контори чи детективного бюро. Рiч у тiм, що мiс Елiзабет Норман не видаеться менi звичайною, ординарною особою, яких можемо спiткати тисячi.

– Ви, дядечку, думаете, що через детективне бюро ми дiзнаемося про цю жiнку щось таке, що ii компрометувало б?

– Так, – потвердив вiн. – А якщо не компрометувало, то, в усякому разi, дало б нам змогу в свою чергу загнати ii на слизьке.