Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Власне кажучи, я й сама не знаю, чому захотiла зустрiтися з дядьком, коли вiн сказав менi по телефону, що нi на якi новини не роздобувся. Такий уже лихий мiй талан, просто лихий талан.

Цiлий день вона не перемовилася зi мною анi словом, коли не брати до уваги повсякденних загальних фраз. Вона мае свого Яцека мало не за бога, i коли мене щось i тiшить на гадку про можливий скандал, то це перспектива руйнацii всiх тих святинь, до яких вона пiднесла свого коханого племiнничка. Ще, гляди, отруiться вероналом.

Та й, зрештою, не тiльки на неi справить таке враження Яцекове падiння. Уявляю собi, скiльком людям, що вважають його за взiрець усiх чеснот, доведеться проковтнути язика i казитися з його дволикостi. То була б непогана вiдплата за всi отi дурнi балачки, нiби я не доросла до Яцека i вiн гiдний кращоi дружини.

О сьомiй зателефонував з Парижа Яцек. Вiн дуже квапився, сказав тiльки, що не знае ще, коли повернеться, i що до нас прийде ад’ютант полковника Корчинського, щоб забрати жовтий конверт, запечатаний сургучем, що лежить у середнiй шухлядi письмового столу.

Я нагадала Яцековi, щоб вiн привiз менi великий флакон «Voyage de nосе». Маю пiдозру, що тi парфуми, якi можна дiстати у Варшавi, набагато слабшi.

Звичайно, одразу ж пiсля цiеi розмови я знайшла в письмовому столi того конверта. Менi було страх як цiкаво, що там усерединi. На жаль, величезна сургучева печатка аж нiяк не давала змоги його вiдкрити. А втiм, не думаю, щоб вiн мiстив щось цiкаве для мене.

Гадаю, що там були якiсь урядовi папери, i то, напевне, такi, яким Яцек надае великого значення.

Десь близько восьмоi з’явився той ад’ютант, про якого казав менi Яцек, – стрункий молодий офiцер. Я запропонувала йому фiлiжанку кави, але вiн одмовився. Поводився вiн дуже чемно, i я спостерегла, що сподобалася йому. Та, незважаючи на це, вiн сказав, що дуже поспiшае i що прийшов по запечатаний конверт, про який мiй чоловiк мав зателефонувати менi з Парижа. Я не затримувала його, тим бiльше, що вiн видимо нервував.

Офiцер люб’язно подякував менi i вийшов.

Коли за ним зачинилися дверi, я поглянула на його вiзитову картку: «Поручник Єжи Сохновський». Цiлком пристойний молодик.

Четвер

Накидаю поспiхом цi кiлька слiв. Рано-вранцi надiйшла телеграма з Голдова. Батько небезпечно захворiв. Я повинна взяти професора Вольфрама й доктора Ярка i негайно iхати в Голдов. На щастя, обидва можуть поiхати зi мною.