Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Я була певна, що ось зараз повернеться Яцек, розкрие того листа, засмiеться, зниже плечима i скаже: «Дивися, Ганечко, яку чудну рiч я отримав!»

Одначе сталося навпаки.

Яцек повернувся о восьмiй. Привiтався до мене, як завжди, щиро та лагiдно, вибачився, що не приiхав обiдати, але, здаеться, пустив повз вуха мое зауваження, що я також не обiдала. Вiн був стомлений, очi засмученi. Незабаром пiшов до кабiнету. Я б залюбки подалася за ним, одначе розумiла, що краще почекати його тут, у вiтальнi.

Вийшов Яцек десь через годину.

Його обличчя нi про що не говорило. Сiв бiля мене i спокiйно торкнувся моеi руки. Вдаючи цiлковиту безтурботнiсть, я спитала:

– Листи вже прочитав?

– Так, – кивнув вiн головою. – Нiчого важливого. Людка за тиждень iде до Алжiру, а посол передае тобi вiтання.

Серце стислося менi в грудях. Намагаючись тримати себе в руках, щоб не затремтiв голос, я зауважила:

– А менi здалося, що ти отримав якусь прикру звiстку i вона тебе засмутила.

Я пильно подивилась у вiчi Яцековi, а вiн усмiхнувся з таким щирим подивом, що я аж собi не повiрила.

Недарма ж бо кажуть, що Яцек природжений дипломат. Якби вiн мене зраджував, то я певна, що з його поведiнки нiколи про це не догадалася б. Отакий вiн потайний.

– Якраз навпаки, – вiдказав вiн. – Звiстка скорше втiшна. Обiд у болгарському посольствi вiдстрочено, i я можу цiлий вечiр провести з тобою.

Той вечiр не був приемний, хоч Яцек намагався мене розважити. Свiдомiсть того, що мiж нами стала його страшна таемниця, нi на мить не полишала мене.

Пiдтримувало тiльки те, що я вiдчувала свою перевагу. Вiн i гадки не мав, що я знаю про його першу дружину. З таким козирем у руках щохвилини могла завдати йому невiдпорного удару. З усього виходило, що Яцек нi на що таке й не сподiвався. І я придивлялася до свого чоловiка, намагаючись вiдгадати його думки.

Лише тепер я згадала деякi дрiбницi, що лишалися поза моею увагою, а тим часом про них варто було замислитись.

Десь вiднедавна Яцек не сказати б змiнився – то було б занадто, – але якось наче поблякнув. Смiх його звучав приглушено, у телефонних розмовах з рiзними особами вiн став незвично стриманий та обережний. Отак воно… А перед Новим роком, коли мiй батько обурено розповiдав про зловживання, виявленi в якiйсь там установi, i наговорив багато злобливих слiв на адресу заарештованого директора Лiсковського, Яцек несподiвано став на його захист.