Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Але чим би вiн тут допомiг? До того ж вiн стiльки разiв казав менi, що ми не повиннi обтяжувати одне одного нашими клопотами. Либонь, це трохи егоiстично з його боку, але цiлком слушно. Нi, не скажу йому анi слова. Та й, зрештою, я згорiла б вiд сорому. З моiх давнiх добрих приятелiв, що могли б менi зарадити, у Варшавi теж нiкого не було. Марись Валентинович подався малювати й полювати аж до Канади. Єжи Залевський нудьгував у Женевi, д’Омервiль саме поiхав у вiдпустку, а Доленга-Мостович жив у якомусь селi.

Я радий, що п. Реновицька залiчила мене до своiх давнiх приятелiв. Однак, щоб уникнути якихось непорозумiнь i припущень, котрi могли б спасти на думку читачам, зазначу, що дружба наша, хоча вона й справдi давня, – ще вiдтодi, як панi Ганка тiльки-но закiнчила гiмназiю, – завжди мала характер, так би мовити, братерський. У сiчнi 1938 року я справдi проводив час у селi i про нещастя, яке спiткало подружжя Реновицьких, довiдався лише згодом.

(Примiтка Т. Д.-М.)

Врештi-решт я вирiшила нiчого не робити й чекати, доки повернеться Яцек. Не знала ще навiть, чи зажадаю од нього пояснень. Було б непогано, якби вiн сам про все розповiв. Адже вiн завжди був зi мною щирий. І взагалi я нiколи не мала чим йому дорiкнути. Одружилися ми з любовi, i певна, що вiн i досi мене кохае. Правда, мама каже, що Яцек мене занедбуе, але ж його становище доконче вимагае тих повсякчасних викликiв, засiдань i вiдряджень.

Я знаю, що вiн кожну мить пам’ятае про мене i не проминае найменшоi нагоди це довести. Заприсягнуся, що в нього немае жодноi коханки i вiн не зраджуе мене. Аж раптом довiдуюся: мiй Яцек мав до мене ще одну дружину!

Пiсля цих роздумiв я дiйшла висновку, що тут мусить бути якась таемниця або принаймнi чийсь недобрий жарт. Яцек, такий статечний, такий розважливий, такий принциповий – i двоеженець! Неймовiрно! Пiд впливом таких думок я трохи заспокоiлася. Можливо, авторка того листа – просто божевiльна чи шантажистка.

І зрештою, коли б то Яцек встиг з нею одружитися? Адже дядько забрав його з собою за кордон одразу ж пiсля школи, i протягом чотирьох рокiв навчання в Оксфордi Яцек жодного разу не був на батькiвщинi. А авторка листа – аж нiяк не iноземка, бо дуже добре пише по-польському. То коли ж?…

Що довше я про все те мiркувала, то бiльше переконувалася, що тут якась помилка чи мiстифiкацiя.