Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Але маю право сподiватись од тебе вiдвертостi.

Вiн узяв мою руку i, стискаючи ii, мовив:

– Ти повинна менi вiрити, коли я кажу, що дуже тебе шаную, аби оце тепер, ще не залагодивши цiеi справи, забруднювати твою уяву i твоi чистi думки тими огидними речами.

– Навiть огидними?…

– Так. От коли все воно минеться (а я маю пiдстави на це сподiватися), то я зовсiм iнакше зможу це тобi змалювати, i ти теж сприймеш це зовсiм по-iншому.

Вiн говорив ще довго i вельми переконливо, посилався на свою чеснiсть щодо мене, якоi я, звiсно, не могла заперечити, i, кiнець кiнцем, я мусила повiрити в його добрi намiри.

Попри все те, я й на мить не припускала думки, щоб полишити справу на Яцека i вiдмовитися вiд слiдства на власну руку. Пiсля сьогоднiшнього вiзиту до полковника Корчинського в менi ще дужче змiцнiло переконання, що я зумiю залагодити все куди краще, нiж Яцек.

Непокоiть мене мовчанка дядька Альбiна. Ще, гляди, та руда видра так закрутить йому голову, що вiн забуде, навiщо з нею познайомився.

Щоправда, вiн досвiдчений залицяльник, але в цих справах найпромiтнiший чоловiк перед усякою вродливою жiнкою стае безпорадним ягням. Треба тiльки вмiти з ними поводитись. А вже та англiйка напевне мае багатющу практику.

Одного не можу збагнути: чому вона покинула Яцека невдовзi по шлюбi? Адже вiн справдi чарiвний. І для кожноi жiнки був би блискучою партiею.

П’ятниця

Приiхав Роберт. Для мене була вельми приемна несподiванка, коли я почула в трубцi замiсть голосу отоi розбещеноi покоiвки його теплий баритон.

Це пiднесло менi дух на цiлий день, бо прокинулась я в жахливому настроi. Та й кожна жiнка, бувши мною, вийшла б iз себе. Чи ж так мае поводитися чоловiк пiсля довгоi вiдсутностi?

Вже коли я зайшла вчора до його спочивальнi, вiн не зволив завважити, що на менi новий прегарний халатик. Тричi його переробляли, доки скiнчили. Справжне чудо: бiлий матовий шовк, дуже цупкий, покроений на взiрець францiсканськоi ряси. З каптуром i широчезними рукавами.

Чудово збираеться в складки й надзвичайно ефектно облямовуе голову. Коли б я могла показатися в ньому Робертовi, той нетямився б iз захвату. Треба бути геть позбавленим естетичного смаку, щоб не добачити такоi краси.

А Яцек у вiдповiдь на мiй поцiлунок запитав:

– Ти нiчого не маеш менi сказати?

Тон його був холоднуватий, а в поглядi вбачався нiби осуд.

– А в чiм рiч? – спитала я.

І тут-таки менi сяйнула думка, що, певне, це тiтка на мене наплела.