Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Коли заходиш з ним до якого салону чи ресторану, то нема жiнки, що не звернула б на нього уваги, нема чоловiка, що не сказав би собi: «C’est quelqu’un»[1 - Це не абихто (франц.).]

Всi, абсолютно всi заздрять менi. Навiть Буба, що вискочила-таки за князя, залюбки помiнялася б зi мною. Яцек хоч i не красень, але е в ньому щось вiд Гаррi Купера. Ота особлива чоловiча принаднiсть. Буба та й iншi дехто знаходять у нього якiсь надзвичайнi здiбностi й можливостi. Ну що ж, не менi виводити iх з омани. Зрештою, Яцековi вже тридцять два роки.

Та й хiба вiд чоловiка тiльки того вимагаеться? В кожному разi, я б не промiняла Яцека на когось iншого. Ось, наприклад, Тото: хоч який вiн багатий, та хто ж би мiг витримати його неврастенiю, химери та вiчне неробство. Якби вiдiбрати в нього грошi й графський титул, залишилося б чистiсiньке анiщо. Як приятель i товариш до розваг – Тото дуже милий, так би мовити, навiть незамiнний, але ж чоловiк – то зовсiм iнше.

Треба було за всяку цiну вивiдати в Яцека про ту жiнку, та щойно я розтуляла вуста, аби щось запитати, вiн випереджав мене чи то пестощами, чи то якоюсь пустою балачкою.

За столом, зважаючи на присутнiсть тiтки Магдалени, теж не могло бути й мови про якiсь розпити. Як на перший погляд, Яцек був у доброму гуморi, жартував з тiткою, розповiдав новi анекдоти про рiзних можновладцiв, цiкавився свiтськими плiтками. А пiсля кави сказав:

– Маю ще написати дещо…

Я дуже добре його знаю i одразу зрозумiла, що в нього на думцi. Тим-то й не дала йому закiнчити:

– Але потiм приходь сказати менi на добранiч.

Яцек хотiв якось вiдкрутитися, та, по-перше, це йому не випадало, бо вже тричi поспiль не бажав менi доброi ночi, а по-друге, я сказала тi слова з таким натяком i так приспустила вii, що вiн, як завжди, мусив скоритися.

– Авжеж, Ганечко, – шепнув Яцек, наче тiльки про те й мрiяв.

Якi ж вони все-таки безпораднi перед нами, цi чоловiки! Щоправда, менi всього лише двадцять три роки, i, коли б хто сказав, що я вродлива, це не була б для мене новина.

Тiеi ночi в його любощах знову було стiльки запалу й жаги, що я мало не сказала: «Ти нагадуеш менi людину, яка п’е бiльше, нiж iй того хочеться, наче мае опинитись у безводнiй пустелi».

Так, я, безперечно, кохаю його. Коли вiн лежить отак iз заплющеними очима, я намагаюсь уявити собi ту, iншу. Чи вона гарна? Чи молода? Чи схожа на мене? Я завважила, що Яцек залюбки накидае оком на Люсю Чарноцьку, а Люся такого ж типу, як я.