Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Зненацька я спитала:

– А скажи, Яцеку, ти кохав колись ранiше?

Повiки йому сiпнулись, проте вiн усмiхнувся, не розтуляючи iх.

– І колись, i тепер, i завжди кохатиму.

– Ти не крути – адже знаеш, про що я питаю. Чи кохав ти iншу жiнку?

Яцек довго мовчав, нарештi вiдповiв:

– Один раз… Давно вже… Здавалося, що кохав…

Серце в мене закалатало дужче – я зрозумiла, що вiн каже про неi. Безсумнiвно: Яцек не пiдозрюе, що я про щось догадуюсь. Отже, треба кувати залiзо, поки гаряче.

– А чому ти сказав «здавалося»? – недбало запитала знову.

– Бо то не було справжне почуття. Коротке запаморочення та й годi.

– А вона?…

– Що «вона»?

– Вона тебе кохала?

Яцек закопилив губу i вiдказав:

– Можливо… Не знаю… Мабуть, що нi.

– Ви були коханцями? – спитала я без притиску.

Чоловiк скоса глянув на мене.

– Облишмо цю розмову. Вона менi не вельми приемна.

– Гаразд, – погодилась я. – Хочу тiльки знати, чи ти з нею стрiчаешся?

– З якоi б то речi? – знизав плечима вiн. – Я не бачив ii вже багато рокiв.

Вiн, як видно, не дуже повiрив, що я так легко залишу цю тему, бо подивився на годинник i сказав, що час уже спати. Отож вiн пiшов до себе, а я до пiзньоi ночi не могла заснути й сушила собi голову тим, як менi дiяти далi.

Найлегше було б поговорити з ним по щиростi i сказати просто у вiчi: «Я повелася нечесно. Вiдкрила листа, адресованого тобi, i з нього дiзналася, що ти двоеженець, що ти вже мав дружину i обдурив мене, видавши себе за парубка. Отож я маю право вимагати пояснень».

Цiкаво, як повiвся б тодi Яцек? З його вразливiстю, з його гiпертрофованим почуттям власноi гiдностi… Передусiм, iз суто чоловiчою логiкою, вiн вичитав би менi за отого листа, що його я так необачно вiдкрила. А тодi, виведений на чисту воду, скомпрометований i принижений, можливо, й зненавидiв би мене за те, що я пiдступно виявила його таемницю. Може, покинув би мене й вернувся до тiеi жiнки? А то й – хто зна – чи не пустив би собi кулю в лоба?

Звiсно, я могла б запобiгти цьому, могла б запевнити його, що моi почуття до нього лишилися незмiннi, i допомогти йому дати вiдсiч тiй шантажистцi.

Та в кожному разi ця ганебна iсторiя назавжди запала б мiж нами чорною тiнню. Сама думка про те, що я знаю про його злочин, зрештою викликала б у ньому неприязнь до мене. Адже Яцек нiколи бiльше не мiг би дорiкнути менi анi словом: боявся б, що я нагадаю про його двоеженство.

Нi, в жодному разi не можна натякати, що менi про це щось вiдомо.