Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

– Слухай, Ганечко, – озвався вiн здушеним голосом, – чим я перед тобою завинив?… Признаюся, я не хотiв танцювати i, якби ти не встала, я попрохав би тебе обрати iншого партнера. Та коли вже ти встала, менi не лишалося нiчого iншого, як теж устати.

– Так, – погодилась я, – можливо. Але чи не вважаеш ти, що, танцюючи з дружиною, годилося б принаймнi вдавати, що це для тебе не мука?

Оркестр закiнчив грати, i ми повернулися до столика, вiдчуженi й збудженi суперечкою. Через Яцекове боягузтво (а може, й через мое роздратування) зiрвався весь мiй план.

Менi хотiлося показати тiй видрi, як закоханий у мене Яцек. А вийшло зовсiм навпаки. Навiть за нашим столиком усi помiтили, що ми сварилися, i хтось навiть кинув з цього приводу кiлька нерозумних дотепiв.

Пiд час наступного танцю з’явився Тото. Вiн, звiсно, зараз же запросив мене, але я вiдмовилась.

І тут Яцек показав, на що вiн здатний! Коли знову заграли вальс, вiн устав i з усмiхом схилився передi мною. Мабуть, переборов у собi страх перед тою жiнкою або злякався, що я на нього серйозно розгнiвалась.

В усякому разi, це був ще один доказ того, як сильно вiн мене кохае.

Вiн був напрочуд милий, а оскiльки вальс вiн танцюе пречудово, то ми привертали до себе загальну увагу. Коли в другiй половинi ми трохи сповiльнили темп, вiн нахилився до мого вуха й шепнув:

– Ну, а тепер добре?

Уроджена впертiсть не дала менi поступитись одразу.

– Так мало бути й тодi, – вiдказала я.

– Твоя правда, люба. Тiльки, бачиш, тодi б це було нещиро, а зараз – найщирiше.

 – Вiн трохи помовчав i додав: – Так тебе кохаю, як нiкого й нiколи вже не кохатиму.

Я була цiлком щаслива. І з того, що вiн менi казав, i з тих поглядiв, якими проводили мене чоловiки, i з свого принадного вигляду, i з того, що на менi прегарна сукенка, скромнiсть якоi ще дужче пiдкреслювала мою молодiсть у порiвняннi з тою рудою видрою. Мабуть, i вона це вiдчула, бо незабаром пiдвелась i з усiм своiм товариством перейшла до коктейль-бару.

Недiля

Яцек цiлий день був удома, тiльки десь о шостiй я умовила його пiти до моiх батькiв.

Вони ж бо й справдi були прикро враженi отими кiлькома проявами його неуваги.

Поки його не було, я витягла з-за ванни Робертiв пакет i сховала його в комод. Яцек туди нiколи не заглядае. Що ж до прислуги, то я можу ховати ключа в туалетний столик.

Понедiлок

Щоправда, дядько Альбiн уже згадував про це, i все ж новина була для мене цiлком несподiвана.