Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Мiс Елiзабет Норман учора ввечерi виiхала до Криницi. Як видно, ненадовго, бо залишила за собою номер у готелi. Дядько дав менi зрозумiти, що залюбки поiхав би з нею, але цього йому не дозволяють усiлякi справи. Я догадалася, що в нього просто немае грошей.

Та, зрештою, менi й нi до чого, щоб дядько iхав до Криницi. Можливо, було б найрозумнiше, якби я сама туди подалася. В тамтешнiх умовах, де зав’язуеться багато випадкових знайомств, неважко було б спiзнатися з нею, не збуджуючи в нiй пiдозри, що менi стiльки про неi вiдомо.

Я певна, що куди краще вiд дядька зумiла б схилити цю панi до вiдвертостi. Ось дядько й досi не спромiгся притиснути ii до стiнки з приводу польськоi мови. Каже, що нiяк не випадае звести розмову на цю тему.

Отже, все лягае на мене. Я мушу про все думати, все передбачати. Анiзвiдки не маю жодноi допомоги.

Яцек знову дуже зайнятий. У свiтi дiються важливi речi. Безнастанно приiздять дипломатичнi кур’ери. Яцек каже, що цiлком може спалахнути вiйна. Цього ще тiльки бракувало! Хоч я i вважаю, що в розповiдях старших людей про минулу вiйну багато перебiльшень, але все ж незаперечне те, що доводилося iсти всяку погань, бо харчi подорожчали, а про те, щоб привозити щось iз-за кордону, не було й мови.

Якщо спалахне вiйна, Яцековi доведеться йти на фронт, i Тото теж. Ми з Тулею вже поклали собi, що вступимо до Червоного Хреста як сестри-жалiбницi. Адже чепець добре пiдкреслюе овал мого обличчя, i я матиму в ньому прегарний вигляд. До того ж убiр сестри-жалiбницi надае жiнцi un cachet de virginite5.

[5 - Печать цноти (франц.).]

Єдине, що мене лякае, це протигази. Мало того, що вони спотворюють вигляд людини, але в них ще й задихнутися можна. До того ж вiд них огидно тхне гумою. І навiщо люди затiвають вiйни? Я ще могла б зрозумiти, якби вони були такi гарнi й мальовничi, як за часiв Наполеона.

Вiвторок

Я повернулася з балу десь пiсля шостоi ранку, отож спала майже до першоi. Коли встала, Яцека вже не було вдома. Я випила забагато шампанського, i через те менi трохи болiла голова.

Вирiшила не виходити з дому до вечора, а отже, i не вбиратися. Зателефонувавши кiльком знайомим, я вже мала намiр сiсти за своi нотатки, коли прийшов Юзеф i доповiв, що в передпокоi чекае посильний з листом, якого йому наказано вiддати менi особисто.

У першу мить я подумала, що це Тото вигадав для мене якийсь новий сюрприз. Вiн любить такi недоречнi несподiванки. Нiчого лихого я не передчувала.