Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

І я твердо поклала собi: тiльки-но одужаю, одразу ж iду до Криницi i також оселяюся в «Патрii». Сьогоднi я прочитала в газетах, що туди мае приiхати Кiпура[6 - Вiдомий американський спiвак польського походження.] з дружиною. З ним я уже познайомилася два роки тому в Парижi. А от вона мене дуже цiкавить. У неi справдi прегарний голос. Дехто iз знайомих казав менi, що ми з нею дуже схожi одна на одну, але я з цим аж нiяк не згодна.

Вчора надiслала листа Мостовичу. Знаю, що вiн страх не любить писати листи, але телеграмою менi вiдповiсть напевне.

Йому я зможу звiрити деякi своi переживання i запитати, що вiн про них думае.

Четвер

Коли ввечерi всi пiшли, Яцек сiв бiля мого лiжка i сказав:

– Мене часто дивуе, чому люди так рiдко розумiють iнших. По-моему, на свiтi було б куди менше несправедливостi, коли б однi зволили пояснювати мотиви своiх вчинкiв, а другi – розумiти iх i оцiнювати, як велить сумлiння.

Вiн говорив неначе сам до себе. Був замислений i смутний.

Я невимушено мовила:

– Люди надто заклопотанi собою.

– Навпаки, – похитав вiн головою. – Вони клопочуться своiми ближнiми, але клопочуться поверхово. Звiдси стiльки облудних думок i стiльки гiркоти. Я бiльш нiж певен, що в рай потрапляе куди бiльше людей, як нам здаеться.

Я подумала про Роберта i притакнула:

– Авжеж. Я цiлком подiляю твою думку. Нiколи ж бо не знаеш, якi страшнi чи просто несприятливi обставини зумовлюють чийсь лихий вчинок.

Вiн пильно подивився на мене.

– Ти серйозно так думаеш?

– Цiлком серйозно. Кожен може допуститися помилки.

Яцек поцiлував менi руку.

– Мене тiшить, що ти так думаеш, Ганечко. Тим бiльше, що поблажливiсть – вельми рiдкiсна риса. А надто в жiнок… Бачиш, Ганечко, я хотiв тобi де в чому признатися. Я хотiв признатися тобi в тому, що, мов скабка, сидить у моему сумлiннi…

– Я слухаю тебе, Яцеку, – мовила я, затамувавши вiддих.

– Колись, як я був ще зовсiм молодий i недосвiдчений, я покохав одну дiвчину.

Покохав так сильно, що, якби вона зажадала од мене чогось найстрашнiшого, я вчинив би це без вагання. Ти сказала, що пiдозрюеш, нiби я мав не один роман, коли ми ще не були разом. Так от, це неправда. У мене був лиш один роман, який до того ж i не можна назвати романом. Коли я шукаю для нього вiдповiдноi назви, менi спадають на думку слова «фарс», «драма», «трагедiя», «комедiя помилок» – усе, що хочеш, тiльки не роман.