Маленькі жінки. Частина 1

– Я знала, що ви це зробите, – сказала панi Марч, задоволено усмiхаючись, – я пропоную пiти всiм разом, а коли повернемося, то влаштуемо собi снiданок з хлiба й молока. А там i до обiду недалеко, щось приготуемо.

Незабаром всi були готовi, й процесiя рушила. На щастя, час був дуже раннiй, i вони пройшли вулицями майже непомiченими, бо для стороннiх ця хода виглядала досить кумедно.

Кiмната бiдноi родини, до якоi вони нарештi дiсталися, справила на них гнiтюче враження: обдерта та холодна, без шибок у вiкнах, про чисту постiльну бiлизну навiть не йшлося.

Мати сiмейства лежала хвора, було чутно плач немовляти, а на iншому лiжку пiд сiрою старою ковдрою тремтiла купка блiдих, голодних дiтей.

Боже, як дивилися на дiвчат цi великi очi, як посмiхалися посинiлi губи, коли тi виставили на стiл кошики, повнi рiздвяноi iжi.

– О, майн гот! Добрi ангели зiйшли до нас з неба! – мовила бiдна жiнка. Вiд радостi нещасна плакала.

– Смiшнi ангели в каптурах i рукавицях, – сказала Джо, насмiшивши всiх присутнiх.

Через кiлька хвилин справдi здалося, що добрий дух попрацював тут. Ханна принесла хмиз, розпалила вогонь, а розбитi шибки заклала старими капелюхами та своiм плащем. Панi Марч приготувала породiллi гарячий чай, яким вона запивала принесену кашу. Вона намагалася пiдбадьорити нещасну, поки сповивала новонароджену дитину – так нiжно, нiби та була ii власною. Дiвчата тим часом накрили стiл, посадили дiтей бiля вогню та годували iх, як зграйку голодних птахiв. Вони смiялися, розмовляли, намагаючись зрозумiти смiшну ламану англiйську.

– Das ist gut! Die Engel-kinder![3 - Das ist gut! Die Engel-kinder! – в перекладi з нiмецькоi «О Боже! Це справжнi дiти-янголи!».] – кричали бiднi дiти. Нещаснi жадiбно iли, намагаючись бути якнайближче до вогню, щоб зiгрiтись.

Ранiше дiвчат нiколи не називали ангельськими дiтьми. Можна здогадатися, що це було дуже приемно, особливо для Джо, яку з народження нагородили прiзвиськом «Санчо». Це був дуже смачний снiданок, хоч добрi феi й не скуштували його.

А коли вони пiшли, залишивши пiсля себе тепло й порядок, то в усьому мiстi не було щасливiших за цих чотирьох веселих, голодних дiвчаток, якi вiддали свою трапезу ближнiм, залишивши на власному рiздвяному столi лише хлiб та молоко.

– Гадаю, що це i е любов до ближнього. Любов, що пересилюе егоiзм, – сказала Мег, коли дiвчата дiставали своi подарунки для Мармi, яка в цей час була нагорi, складаючи одяг для бiдноi родини Гуммель.