До зірок

Присоромлена й налякана крикливими голосами, дiвчинка так зарюмсала, нiбито й справдi була ображена до глибини душi.

– Як це розумiти? – вибухнув Джон. – Ти що, ображаеш своiх гостей?

– Коли хтось i ображае, так це твоя дружина нас! – твердо вiдповiв Маркi. – Взагалi-то, колотнеча почалася через ваше дитя.

Джон зневажливо фиркнув:

– І ти накричав на дитину? – запитав вiн. – Благородний чоловiк!

– Не говори з ними, Джоне, – наполягала Едiт. – Пошукай мое пальто!

– З тобою i справдi щось не те, – зi злiстю продовжував Джон, – коли зриваешся на безпомiчному створiннi!

– Чортiвня якась! Треба ж було все перевернути догори дригом, – заволав Маркi.

 – Якщо твоя дружина хоч на хвилину замовкне…

– Не кричи! Я ж не жiнка i не дитина…

Тут у сварцi настав несподiваний антракт. Поки Едiт навпомацки шукала у крiслi пальто, мiсiс Маркi стежила за нею вогненними, сердитими очима. Раптом жiнка опустила Бiллi на канапу, де той вiдразу перестав рюмсати та всiвся зручнiше, вийшла в коридор i, хутко вiднайшовши пальто, без жодного звуку подала його Едiт.

Затим вона повернулася до канапи, взяла сина на руки та, погойдуючи його, знову позирала на Едiт вогненними, сердитими очима. Антракт тривав не бiльше як пiв хвилини.

– Твоя дружина приходить сюди й починае репетувати на нас, що ми, бачте, просторiкуватi! – прогримiв люто Маркi. – Ну, якщо ми такi просторiкуватi, то краще триматися вам якомога далi! А тепер забирайтеся, негайно!

Джон знову презирливо хмикнув.

– Ти не просто просторiкуватий, – вiдповiв вiн. – Ти ще й хам, особливо з беззахисними жiнками та дiтьми.

Намацавши клямку вiн вiдчинив дверi.

– Ходiмо, Едiт.

Взявши крихiтку на руки, дружина вийшла, а Джон, ще раз зневажливо зиркнувши на Маркi, рушив слiдом.

– Стривай! – Маркi подався вперед; його дещо трясло, а на скронях здулися вени. – Гадаеш, тобi це зiйде з рук? Не на того напав!

Джон мовчки вийшов за порiг, лишивши дверi вiдчиненими.

Едiт, все ще схлипуючи, йшла додому. Вiн провiв ii очима до повороту та шмигнув у бiк освiтленого ганку, звiдки слизькими схiдцями повагом спускався Маркi. Джон зняв пальто, капелюха i жбурнув iх набiк, у снiг. Потiм, злегка ковзнувши крижаною дорiжкою, ступив йому назустрiч.

Пiсля першого ж удару обидва посковзнулися i з гуркотом гепнулися додолу; спробували пiдвестися i знову потягнули один одного на землю.