Великий Гетсбі = The Great Gatsby

 – Скiльки вiн коштуе?

– Цей песик? – Старий розчулено оглянув щеня. – Цей песик коштуватиме вам десять доларiв.

Ердель – а серед його предкiв, без сумнiву, був i якийсь ердель, дарма що лапки вiн мав напрочуд бiлого кольору, – опинився на колiнах мiсiс Вiльсон, яка заходилася захоплено гладити його протизастудну шерсть.

– Це хлопчик чи дiвчинка? – делiкатно спитала вона.

– Цей песик? Цей песик – хлопчик.

– Це сучка, – впевнено сказав Том. – Ось вам грошi, тримайте.

Можете купити на них ще десять таких щенят.

Ми виiхали на П’яту авеню, таку сонячну й мирну, таку пасторально-iдилiчну цього ясного недiльного дня, що я не здивувався б, якби з-за рогу раптом вийшла отара бiлих овечок.

– Зупинiть на хвилинку, – сказав я. – Тут я мушу з вами попрощатись.

– Нi в якому разi, – вiдрубав Том. – Мiртл образиться, якщо ти не поiдеш до нас, правда, Мiртл?

– Їдьмо з нами, – попросила вона. – Я подзвоню Кетрiн, моiй сестрi.

Вона красуня – так кажуть усi, хто розумiе.

– Та я б з охотою, але…

Перетнувши Центральний парк, ми поiхали далi, заглиблюючись у захiдну частину мiста. На Сто п’ятдесят восьмiй вулицi довжелезним бiлим пирогом простяглись однаковi житловi будинки, там, перед одною iз скибок цього пирога, машина зупинилась. Окинувши вулицю поглядом королеви, що повертаеться у своi володiння, мiсiс Вiльсон узяла на руки песика й решту своiх покупок i величною ходою ввiйшла в параднi дверi.

– Я запрошу i подружжя Маккi, – оголосила вона в лiфтi. – Але найперше подзвоню Кетрiн.

Квартира мiстилася на горiшньому поверсi – маленька вiтальня, маленька iдальня, маленька спальня i ванна кiмната. Вiтальня вiд самого порога була заставлена надто громiздкими, як на неi, меблями з гобеленовою оббивкою: куди б ти не ступив, скрiзь натикався на пишних дам, що гойдалися на орелях у Версальському саду. Єдиною оздобою на стiнi була надмiру збiльшена фотографiя – на перший погляд, вона зображала курку на оповитiй туманом каменюцi.

Проте з вiдстанi кiлькох крокiв курка прибирала форми капелюшка, i з-пiд нього до вас усмiхалося гладке обличчя якоiсь бабусi. На столi лежали вперемiж старi номери «Таун теттла», книжка пiд назвою «Симон, званий Петром» i кiлька бродвейських журнальчикiв скандальноi хронiки. Ввiйшовши, мiсiс Вiльсон передусiм заходилась коло щеняти.