Великий Гетсбі = The Great Gatsby

– Коли вони все ж таки поберуться, – вела далi Кетрiн, – то переiдуть на Захiд i там пересидять, поки галас тут стихне.

– Тодi вже краще було б переiхати до Європи.

– О, то ви любите Європу? – несподiвано голосно вигукнула Кетрiн. – Я оце щойно повернулася з Монте-Карло.

– Справдi?

– Так, рiвно рiк тому. Їздила туди з приятелькою.

– І довго там пробули?

– Нi, ми тiльки з’iздили до Монте-Карло й назад. Через Марсель. Ми мали з собою понад тисячу двiстi доларiв, але за два днi в казино нас обдерли до нитки.

І досi дивуюсь, як ми звiдти ноги винесли. Боже, як я ненавиджу те мiсто!

Надвечiрне небо за вiкном на мить заяскрiло медяною блакиттю Середземного моря, але пронизливий голос мiсiс Маккi вiдразу повернув мене до вiтальнi.

– Я теж мало не зробила жахливоi помилки, – енергiйно призналася вона. – Мало не вийшла замiж за еврейчика, який упадав коло мене кiлька рокiв. А знала ж, що вiн менi у слiд ступити не годен. І всi менi казали: «Люсiль, цей чоловiк тобi у слiд ступити не годен!» Та коли б я не зустрiлася з Честером, вiн би мене кiнець кiнцем укоськав.

– Так-так, – покивала головою Мiртл Вiльсон. – Але ви все ж таки за нього не вийшли.

– Та звiсно, що не вийшла.

– А от я вийшла, – не зовсiм точно сказала Мiртл. – Ось у чому рiзниця мiж тим, що випало на нашу долю.

– А нащо ти це зробила, Мiртл? – спитала Кетрiн. – Нiхто ж тебе не силував.

Мiртл на мить замислилася.

– Я вийшла за нього тому, що вважала його джентльменом, – сказала вона нарештi.

– Я вважала, що вiн людина вихована, а виявилося, що вiн i нiгтя мого не вартий.

– Ти ж якийсь час кохала його без тями, – зауважила Кетрiн.

– Кохала? Без тями? – обурилася Мiртл. – Звiдки ти це взяла? Я кохала його не бiльше, нiж оцього добродiя.

Вона тицьнула пальцем у мiй бiк, i всi подивилися на мене з докором. Я спробував усiм своiм виглядом показати, що нашi стежки нiколи ранiше не сходились.

– Якщо я й з’iхала з глузду, то лише тодi, коли погодилась одружитися з ним.

Але я вiдразу зрозумiла свою помилку. Вiн позичив у когось костюм, щоб надягти на весiлля, а менi навiть не сказав про це, i за кiлька днiв – його саме не було вдома – якийсь тип прийшов по той костюм. – Вона озирнулася, перевiряючи, чи всi ii слухають. – «Як? – кажу. – Це ваш костюм? Уперше чую». Але костюм я все ж таки вiддала, а потiм упала на лiжко i ревма проревла аж до вечора.

– Їй справдi вже треба йти вiд нього, – знову зашепотiла до мене Кетрiн.