Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Менi подобалося прогулюватися по П’ятiй авеню, видивлятися в натовпi жiнок з романтичною зовнiшнiстю й уявляти собi, як за кiлька хвилин я ввiйду в життя тiеi чи тiеi з них, i нiхто про це не дiзнаеться i не осудить мене. Інодi я подумки супроводжував iх додому, до нарiжного будинку якогось таемничого завулку, i, перше нiж зникнути в теплiй темрявi за дверима, вони озирались i усмiхались менi у вiдповiдь на мою усмiшку. А часом у сутiнках того сповненого чарiв мiста мене раптом огортала туга самотностi, яку я вгадував i в iнших – в бiдних молодих клерках, що тинялися вiд вiтрини до вiтрини, аби якось згаяти час до самотньоi вечерi в ресторанчику, – в молодих клерках, що тут, у цих присмерках, марнували найкращi хвилини вечора й життя.

І пiзнiше, о восьмiй, коли темними Сороковими вулицями до району театрiв сунули гуркотливим потоком у п’ять рядiв таксомотори, туга знову стискала менi серце. Пiд час зупинок перед свiтлофорами невиразнi тiнi в машинах схилялись одна до одноi, i до мене долинали дзвiнкi голоси i смiх у вiдповiдь на жарт, якого я не почув, i вогники сигарет стрибали в незрозумiлих менi жестах.

І я уявляв собi, що теж поспiшаю кудись туди, де пануе радiсть, i, подiляючи веселе збудження цих людей, я зичив iм щастя.

На якийсь час я згубив з очей Джордан Бейкер, але в розпалi лiта зустрiв ii знову. Спершу менi просто подобалося бувати з нею на людях, тiшитися вiдблиском слави вiдомоi на всю Америку чемпiонки з гольфа. Потiм з’явилось i щось бiльше. Нi, то було не кохання, а, сказати б, нiжна, спiвчутлива цiкавiсть.

Менi здавалося, що за гордовитою, знудженою гримаскою щось ховаеться – адже будь-яке позерство виростае з, може, й не усвiдомленого спочатку прагнення щось приховати, – i врештi я зрозумiв, про що йдеться.

Одного разу, коли ми приiхали в гостi до знайомих в Уорiк, вона залишила пiд дощем чужу машину з вiдкинутим верхом, а потiм вигадала якусь брехню – i тут у пам’ятi моiй раптом зринула та чутка про неi, якоi я не мiг пригадати, коли Дейзi знайомила нас.

Пiд час першого великого змагання з гольфу, в якому вона брала участь, сталася подiя, що мало не потрапила до газет: ii звинуватили в тому, що у пiвфiналi вона нiбито крадькома пересунула свiй м’яч на кращу позицiю. Це пахло неабияким скандалом, та врештi справу зам’яли. Хлопець, що носив ключки, вiдмовився вiд своеi заяви, а другий – i останнiй – свiдок визнав, що мiг i помилитись. Але той iнцидент, разом з iменем спортсменки, лишився десь на денцi моеi пам’ятi.