Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Джордан Бейкер iнстинктивно уникала розумних, бувалих людей, i тепер я збагнув чому: вона почувала себе впевненiше в товариствi тих, кому навiть на думку не спадае, що хтось здатен порушити усталенi норми поведiнки. Вона була невиправно брехлива. Вона не визнавала того, що обставини можуть бути сильнiшi за неi i, гадаю, з ранньоi молодостi почала вдаватися до негiдних учинкiв, якi дозволили iй дивитися на свiт з отiеi холодною, визивною посмiшкою i водночас потурати примхам свого мiцного, пружного тiла.

Мене це не обходило. Брехливiсть у жiнцi – вада, яку нiколи не засуджуеш надто суворо; я злегка пошкодував, а потiм облишив думати про це. Саме пiд час тих вiдвiдин ми мали цiкаву розмову щодо шоферськоi етики.

Почалося з того, що, коли ми проминали групу робiтникiв, вона крилом зiрвала в одного з них гудзика з куртки.

– Ну, хто ж так водить! – обурився я. – Або ж будьте обережнi, або не сiдайте за кермо.

– Я обережна.

– Аж нiяк.

– Ну, то iншi обережнi, – безтурботно вiдповiла вона.

– А до чого тут це?

– Вони даватимуть менi дорогу, – пояснила вона. – Щоб сталося зiткнення, потрiбнi двое.

– A що як вам трапиться хтось такий самий необережний, як ви?

– Сподiваюсь, не трапиться, – вiдповiла вона. – Я терпiти не можу необережних людей. Ось чому менi подобаетеся ви.

Їi сiрi примруженi очi дивилися не на мене, а на дорогу, але вона навмисне змiстила щось у наших стосунках, i на мить менi здалося, що я кохаю ii.

Але я людина розважлива, обтяжена досвiдом, що дiе мов гальма на моi бажання, i я твердо вважав, що передусiм повинен до кiнця розплутати той клубок удома. Раз на тиждень я писав туди листи, пiдписуючись: «Твiй Нiк», але думаючи про ту дiвчину, згадував тiльки свiтлi вусики поту, що виступали над ii верхньою губою, коли вона грала в тенiс. Та все ж таки щось з’еднувало нас, i цей нам самим неясний зв’язок треба було тактовно розiрвати, щоб я знову мiг почувати себе вiльним.

Кожна людина приписуе собi принаймнi одну з основних чеснот; от i я особисто вважаю себе одним з небагатьох вiдомих менi порядних людей.

Роздiл 4

Щонедiлi вранцi, коли церковнi дзвони ще лунали в прибережних мiстечках, вищий свiт разом з небесним свiтилом повертався до садиби Гетсбi й веселими блискiтками розсипався на його травнику.

– Вiн бутлегер, – перемовлялись юнi дами, втiшаючись смаком його коктейлiв i пахощами його квiтiв.