Діви ночі

Треба вiддати належне циганам, адже ми наперед не домовлялися про сценарiй бою, а вони зорiентувалися на диво блискавично i кинулися молотити розгублених пiдлiткiв. То тут, то там злiтала вгору i важко опускалася на голови залiзна правиця Вiктора. Вiн валив нею, як довбнею, здавалося, пiсля такого удару голова може розколотися, як гарбуз. Трiщали сорочки, пiджаки i зуби. Цвиркала кров, i лунали зойки та бойовi вигуки. Я озирнувся – спиною до моеi спини стояв циган iз пружиною у руцi. Це такий сталевий прут, який мов антена втягувався сам у себе, i коли ним цьвохкалося в повiтрi, то пружина вистрiлювала i пронизливо свистала.

Перед циганом танцювало кiлька хлопчакiв, що мали намiр рятувати свого отамана. Але пружина – штука небезпечна, можна зостатися без ока або без носа, вона завиграшки розтинала шкiру. Циган, вочевидь, збагнув усю важливiсть мого вчинку, захищаючи мене зi спини, i я йому був глибоко вдячний.

– Як тебе звати? – спитав я.

– Ося. А тебе?

– Юрко.

– Ти ще тримаешся?

– Я – так.

А ти?

– Поки що.

Стрес мене хутко витверезив, i я почав помiтно пiдупадати духом. Чи довго так витримаю? Може, пора вже все кинути к бiсу й дати дьору? На тверезу голову нiколи б чогось такого не вчудив… О боже, доки це триватиме?… У мене вже терпла рука. Якби той дурень добре шарпнувся, то вмить опинився б на волi. Але вiн, на бiду свою, не знав, що я не циган, а звичайний писака i мiй бойовий дух уже встиг випаруватися. Але тодi це було моiм щастям. Вiн слухняно стояв у моiх обiймах i тiльки сопiв.

Цигани билися, як леви, але пiдлiткiв було бiльше, вони кидалися по кiлька на одного, валили з нiг i безжально копали буцами. Ось уже й Вiктор гепнув на асфальт, i його поволокли за ноги, вiн безпорадно борсався, намагаючись встати, але намарно. Алкоголь робив свою темну справу. Врятувало ситуацiю сюрчання мiлiцii. О, це звучало наче спiв райськоi птицi, наче шепiт коханоi о третiй годинi ночi…

Тепер тiкати було не соромно. Вiд мiлiцii тiкають навiть гангстери та мафiозi.

А менi i сам Бог велiв. Я рвучко вiдштовхнув хлопця, чиясь рука з ножем ще встигла чиркнути менi по сорочцi, але така дурниця мене не зупинила, я помчав як вихор, а поруч гнав, заплiтаючи ногами, йойкаючи i лаючись, Вiктор. Попереду i позаду нас бiгли цигани, пiдбадьорюючи одне одного вигуками.

Потiм, коли ми вiдсапалися десь аж на Городничiй, цигани кинулися нас обнiмати, тиснути руки i тягти до себе в гостi.