Діви ночі

Ми взяли в барi по двi пляшки шампанського i повалили до столу уродинницi. Компанiя нас зустрiла радiсним галасом, але всi вже були добряче п’янi. Надя, уся в квiтучих рум’янцях, заходилася пiдсовувати нам тарiлки. Я iв ii очима, вона менi виглядала на таку, що з нею можна забутися на тривалий час. За тих пiвроку, вiдколи я повернувся з вiйська, я задовольняв своi статевi потреби без жодноi системи. Дiвчина, яка мене чекала з армii, зробила аборт за моi грошi, хоч я й не мав певностi в своему грiху. Називаеться – пiдзалетiв.

Це мене гнiтило. Понадто я не був певен i в тому, чи вона справдi робила аборт. Бо тi золотi кульчики, якi з’явилися в неi пiсля аборту, спонукали мене до глибоких роздумiв. А так хотiлося чистого i п’янкого кохання! Надя пашiла здоров’ям i непiдробною сексуальнiстю. Динамо? Ну й нехай. На всяке динамо е свiй кардан. Це все одно, що мати справу з необ’iждженою кобилицею. Головне – витримка. Зате потiм – небо в алмазах!

Франьо випив келих i зник. Менi в чужiй компанii теж не сидiлося, я запросив Надю на танець з притисканням i з втiхою вiдчув, як ii нiжне домашне тiло горнеться до мене.

Можливо, вiд випитого, а можливо, вiд почуттiв. Дасться чути.

Коли я попрощався з нею i рушив до свого столу, то побачив п’яного поляка, який дрiмав на могутнiх грудях профури, в той час, як ii права ручка делiкатно дослiджувала глибини його кишень. Я бадьоро iй пiдморгнув, а вона соромливо опустила своi невиннi свинячi очка.

За моiм столом любов била фонтаном. Помiтивши мене, Марiанна нервово обсмикнула сукню.

Ну так i мае бути – адже я ii брат! Я набрав суворого вигляду, i руки грузинiв, мов сполоханi зайцi, вигулькнули з-пiд грецьких спiдниць.

– Марiанна! – сказав якомога грiзнiше. – Амохi канталабiя! Ісме сом хiрi! – i рушив до дверей, а Марiанна з палаючим личком подрiботiла за мною.

– Вах! Какой грозний брат! – похитав головою Теймураз. – Савсем грузин. Наша кров.

У фойе Марiанна дала менi останнi цiннi вказiвки.

– Вони хочуть нас кудись повезти.

Я iм скажу, що ти мiг би домовитися про ночiвлю i тут, в готелi. Коли спитають тебе про цiну, скажеш, що за двох мусять заплатити пiвтори сотнi. Вiзьмеш цi грошi i заплатиш за двi кiмнати. Але не бiльше п’ятнадцяти за кiмнату, чуеш?

– Кому я повинен заплатити?

– Пiдiйдеш до портье i скажеш, що ти вiд Марiанни з Одеси. Я з ним розмовляла нинi вранцi.

– А потiм?

– Потiм iди додому. А завтра о сьомiй вечора ми чекаемо тебе в ресторанi.