Діви ночі

За кiлька крокiв я озирнувся i побачив, як вона подае йому тремтячою рукою гаманець. За хвилю вона вже лежала на столi i гiрко ридала, а курдупель вишивав на другому кiнцi зали. Зате в кишенi я намацав банкноту. Так i е – десятка. Чесно зароблена. Скiльки ж було в гаманцi, який вона поцупила в поляка?

Нарештi оркестра перестала грати. Одинадцята година. Тепер i для них настав зоряний час. Гратимуть вони уже тiльки за грошi.

Я зиркнув у бiк Надиного столу – там ще й не збиралися розходитись. Я пiшов до своiх гречанок.

– Слушай, Кастантин. Твой Марiан – персик. Понял? За персик плачу, как за персик. Понял? Она сказал, што ти можеш зделать две комната, да? Зделай. Я плачу. Сколка?

Сто п’ятдесят карбованцiв? Матко святая! Як я видушу з себе таку суму? Хто б подумав, що цi гречанки такi дорогi?

– Гавари, дарагой. Я панiмаю – радной сестра. Жалко. Очень жалко. У меня тоже есть сестра. Я би убил тебя, если би ти зделал ей больно.

Я мовчу i шморгаю носом. Нема дурних – нехай сам пiднiмае цiну.

– Сто пятдесят дат? А? Даю сто пятдесят. Понял? За двух.

Я мовчу. Мовчати я вмiю як Бог. Вiдчуваю, що грузин уже губить терпець.

– Ну ти разбойник, дарагой, да? Двести рублей даю! Больше ни капейка. Панимаеш – очень гречка хачу. Никагда гречка не хател, а типер хачу, да?

– Чорт з тобою, – кажу я, i ми ляскаемо долонями.

Ляскаемо i вдруге, але цього разу не так дзвiнко, бо в моiй долонi опиняеться вiсiм четвертакiв, якi хутко зникають у кишенi.

Тепер я прямую до портье i добиваю торг. Вiн вимагае тридцять за два покоi. Даю двадцять п’ять. Згода. Я вiльний.

Удома менi сниться товста-претовста профура з вибитими зубами i клянчить: «Не продава-а-ай!»

Танго з притисканням

«Хочеш спiзнати багно? – запитував наш фiлософ вiсiмнадцятого столiття Паiсiй Величковський i сам собi вiдповiв: – То стань ним».

На дверях ресторану знайоме попередження: «Вибачте. Мiсць немае». Пiд дверима нетерплячий тлум. Але у фойе я бачу Марiанну, вона теж помiчае мене i кличе швейцара. Той розповзаеться в усмiшцi, обережно вiдчиняе й одним ривком втягуе мене до себе, тут же затраснувши дверi перед носами обурених вiдвiдувачiв.

Марiанна виглядае чудово. Не хочеться й думати, що оце квiтуче сотворiння колись перетвориться на профуру з вищербленими зубами.