По той бік раю

Бесiди не були схоластичними, боронь Боже! Еморi мав лише приблизне уявлення про Бернарда Шоу, але монсеньйор мiг не менш захопливо вести бесiди на тему «Улюбленого волоцюги» чи «Сера Найджела», дбаючи, щоб Еморi не почувався невiгласом анi на мить.

Але труби вже возвiстили початок першоi сутички мiж Еморi i його власним поколiнням.

– Тобi, звичайно, хочеться iхати. Для таких, як ми, дiм – це там, де нас нема… – iз сумом мовив монсеньйор.

– Нi, менi дуже не хочеться iхати…

– Не думаю! Насправдi анi тобi, анi менi нiхто у цьому свiтi не потрiбен.

– Ну…

– Бувай, синку…

Егоiст пригнiчений

Два роки, якi Еморi провiв у Сент-Реджисi, були сповненi трiумфiв i болючих розчарувань i зiграли в його життi геть незначну роль (оскiльки бiльшiсть американських «пiдготовчих» шкiл iснують пiд каблуком унiверситетiв i мають незначний вплив на американське життя загалом). У нас немае таких шкiл, як в Ітонi, де формуеться самосвiдомiсть правлячого класу, натомiсть ми маемо чистi, млявi i безбарвнi пiдготовчi школи.

З самого початку вiн узяв невiрний старт, i його всi вважали пихатим, зарозумiлим i зневажали. Вiн до знемоги грав у футбол, чергуючи зухвалу вiдчайдушнiсть з надмiрною обачнiстю, й оберiгав себе вiд травм, наскiльки це допускала гра. Але якось, дико запанiкувавши, вiн утiк вiд сутички з хлопцем такого ж зросту пiд зливу презирливих вигукiв. А через тиждень ув’язався в бiйку iз хлопцем, значно сильнiшим за себе.

Вiн був проти всiх, хто був вищий за нього. Ця риса, вкупi з млявою байдужiстю до навчання, дратувала вчителiв. Вiн зростав безвольним i вважав себе знедоленим; вiн набурмосено ховався в закутках i читав аж до митi, як у школi вимикали на нiч свiтло. Боячись самотностi, вiн завiв кiлька приятелiв, але, оскiльки вони не належали до шкiльноi елiти, використовував iх лише як дзеркало для самого себе, як аудиторiю, перед якою вiн мiг позувати (що було абсолютно необхiдним для нього).

Хоча було й кiлька втiшливих моментiв. Коли Еморi був пригнiченим, його марнославство шукало поживи (вiн аж засяяв, коли Вукi-Вукi – стара глуха економка – сказала йому, що ще нiколи не бачила такого гарного хлопця, як вiн). Йому лестило, що вiн наймолодший i найлегший хлопець у футбольнiй командi.