По той бік раю

– Шоколадний сандей, – сказав вiн темношкiрому офiцiанту.

– Ще щось? Булочку iз беконом?

– Гаразд.

Булочки йому засмакували, i вiн ковтнув цiлих чотири, а потiм ще подвiйний шоколадний десерт i аж тодi вiдчув приемне полегшення. Кинувши оком на прапорцi, шкiрянi вимпели i плакати дiвчат, якi рясно вкривали стiни, вiн вийшов i почимчикував далi по Нассау-стрит, заклавши руки в кишенi. Поступово вiн почав розрiзняти старшокурсникiв вiд вступникiв, хоча першокурсникам належало ходити в уборах лише з понедiлка.

Були й такi, хто аж занадто напоказ вдавали тутешнiх (то, вочевидь, були першокурсники). Новачки прибували iз кожним поiздом, iх одразу поглинав натовп у бiлих костюмах, без капелюхiв i навантажений книжками. Здавалося, едина функцiя цiеi юрби – сновигати вгору i вниз вулицею, випускаючи завiси сигаретного диму. Десь до обiду Еморi усвiдомив, що тепер новоприбулi дивляться на нього як на випускника. Вiн вiдчайдушно намагався виглядати загадково-значливим i водночас скептичним: пiсля детального аналiзу довколишнiх облич такий вираз здавався йому найбiльш доречним.

О п’ятiй годинi вiн вiдчув настирливу потребу обмовитись iз кимсь. Вiн завернув додому, щоб подивитись, чи хтось уже приiхав. Пiднявся хисткими сходами, потiм ретельно оглянув кiмнату: намагатись причепурити ii якось, окрiм як прапорцями i знiмками дикоi природи, годi було й сподiватися. Хтось постукав у дверi.

– Заходьте!

У дверях з’явилось довгасте обличчя iз сiрими очима i компанiйською посмiшкою.

– Молоток е?

– Нi, вибач. Може, у господинi щось таке е?

Незнайомець зайшов до кiмнати.

– То ти – мешканець цього притулку?

Еморi ствердно кивнув.

– Це страхiтливий хлiв та ще й за такi грошi!

Еморi не мiг не погодитись.

– Я оце думав переiхати до кампусу, – сказав вiн, – але, кажуть, там мало першокурсникiв, i вони якiсь лякливi. Та й що там робити? Хiба що вчитись.

Сiроокий вирiшив зазнайомитись.

– Мене звати Голiдей.

– Блейн.

Вони потисли один одному руки. Еморi посмiхнувся:

– Де ти готувався?

– В Андоверi, а ти?

– У Сент-Реджисi.

– Справдi? В мене там кузен вчився.

Вони трохи поговорили про кузена, а потiм Голiдей сказав, що зустрiчаеться з братом о шостiй, щоб повечеряти.

– Приеднуйся, перекусимо разом.

– Гаразд.

Отак Еморi й познайомився iз Берном Голiдеем (сiроокого звали Керрi) протягом скромного обiду, що складався iз рiдкоi зупи i блiдих овочiв.