По той бік раю

Вони почали розглядати iнших першокурсникiв (тi сидiли або невеликими групками i виглядали доволi скуто, або бiльшими компанiями i почувались, нiби у себе вдома).

– Кажуть, унiверситетська iдальня препогана, – сказав Еморi.

– Є такi чутки. У всякому разi, однаково треба платити, з’iси ти там щось чи нi.

– Це ж – паскудство!

– Ошуканство!

– У Принстонi доведеться все ковтати на першому курсi. Майже як у школi.

Еморi погодився.

– Але справжне життя таки тут, – наполягав вiн. – Я б не вступив у Єль навiть за мiльйон.

– І я теж.

– Ти вже знаеш, чим будеш займатись? – запитав Еморi в Керрi.

– Я – ще нi. Берн хоче працювати у «Принцi». Знаеш, е така щоденна унiверситетська газета?

– Так, знаю.

– А ти щось для себе обрав?

– Загалом, так. Хочу спробувати грати за команду першого курсу.

– А ти грав у Сент-Реджисi?

– Трохи, – додав Еморi з удаваною скромнiстю, – але я так жахливо схуд, ганяв до знемоги.

– Ти зовсiм не худий.

– Я був доволi моцний минулоi осенi.

– Он як!

Пiсля вечерi вони пiшли в кiно, Еморi iз захопленням прислухався до дотепних коментарiв хлопця, який сидiв попереду, а також до диких вигукiв, що лунали в залi.

– Йуху!

– «Мiй любий – ти такий мiцний i сильний, – але такий нiжний…»

– У клiнч![4 - Клiнч – розповсюджена технiка утримання супротивника в спортивних единоборствах.]

– У клiнч давай, у клiнч!

– Цiлуй, цiлуй ii швидше!

– А-а-а-а!

Якась компанiя почала горлати «Бiля моря», i всi iз запалом iх пiдтримали.

О-о-о-о!

Працюе люба на заводi,

Варить мармелад.

І все було б гаразд,

Але мене, кохана, не дури,

бо знае кожен з нас,

Всю нiчку довгу мармелад не вариш ти.

О-о-о-о!

Виходячи iз кiнотеатру в тиснявi натовпу, вони кидали i ловили на собi допитливi погляди. Еморi вирiшив, що треба поводитися так, як поводили себе старшокурсники у передньому ряду: закинувши руки на спинки крiсел, уiдливо i гостро, але водночас iз домiшкою поблажливостi, коментувати фiльм.

– Хто хоче сандей чи джигер? – запитався Керрi.

– А чом би й нi?

Вони всмак повечеряли i неквапно поплентались додому.

– Чудовий вечiр!

– Класний.

– Будете сьогоднi розпаковуватися, хлопцi?

– Мабуть, так. Пiшли, Берне.

Еморi побажав iм «на добранiч», а сам вирiшив ще трошки посидiти на ганку.