По той бік раю

Вони були вiдомi як Блейни з Лейк-Дженева i мали доволi багато рiднi, що замiняла iм друзiв, i посiдали завидне становище вiд Пасадени до мису Код. Але Беатрiс (чим далi, тим бiльше) волiла заводити новi знайомства. Були й певнi нюанси, такi, як, наприклад, особливостi комплекцii та iх коригування, та ще спогади про життя за кордоном, якi доводилось повторювати з регулярними iнтервалами. Як i сни (за Фрейдом), цi спогади потрiбно було стирати, iнакше вони б розхитали ii нерви. Беатрiс критично ставилась до американок, особливо до метушливих уродженок Заходу.

– Господи, який у них акцент, мiй любий! – говорила вона Еморi. – Це не пiвденний акцент i не бостонський акцент, вiн не прив’язаний до жодноi мiсцевостi, просто акцент, – вона замислювалась. – Вони вподобали якийсь проiдений мiллю лондонський акцент, давно нiким не вживаний, але ж мусить його хтось прихистити. Вони розмовляють, як англiйський мажордом пiсля кiлькох рокiв служби в чиказькiй опернiй трупi.

– Далi ii роздуми ставали геть безладними. – Я гадаю… в життi кожноi жiнки iз Заходу настае момент, коли вона думае, що ii чоловiк такий успiшний, що вона може мати свiй власний акцент, отож вони й намагаються вразити мене, мiй любий.

Властиво, вона вважала свое тiло немiчним та крихким, душа в ii уявленнi була такою ж кволою – однак важливою частиною ii життя. Вона була католичкою, але якось помiтила, що священики придiляють iй значно бiльше уваги, коли вона балансуе на межi втрати i вiднайдення вiри у Матiр-церкву – i вiдтодi постiйно зберiгала цей невловний баланс.

Нерiдко вона нарiкала на буржуазнiсть американського католицького духовенства i була свято переконана, що якби вона жила в тiнi величних соборiв старого континенту, ii душа й досi б грiлася тендiтним полум’ям на могутньому престолi Риму. (Власне, пiсля лiкарiв священики були ii улюбленою втiхою.)

– Ах, епископе Вiнстоне, – драматично проголошувала вона, – я не хочу говорити про себе.

Можу лише уявити цей потiк iстеричних жiночок, якi юрмляться бiля ваших дверей, адже ви такий чуйний… – І пiсля iнтерлюдii у виконаннi отця додавала: – Але моi намiри зовсiм iншi…

Вона втаемничувала у своi клерикальнi сповiдi лише осiб не нижче епископського сану. Вперше повернувшись на батькiвщину, вона зустрiла в Ашвiллi молодого прихильника свiнбернiвського язичництва.