По той бік раю

Еморi бачив дiвчат, якi витворяли таке, що за його пам’ятi вважалось би недопустимим: iли о третiй ночi пiсля танцiв у неподобних кафе, обговорювали будь-якi теми чи то жартуючи, чи то серйозно, – i все це iз потайним збудженням (для Еморi така поведiнка була повним моральним падiнням).

Вечiр у «Плазi»… За вiкном зависли зимовi сутiнки, внизу чути слабкий негучний перегук барабанiв… Набундюченi й напруженi молодики тиняються залом, бездоганно вбранi, вони замовляють ще один коктейль i чекають. Раптом дверi, що обертаються, манiрно окреслюють коло, i три оберемки хутра запливають до середини.

Потiм театр; потiм столик у «Опiвнiчних фiглях», само собою. І, звичайно, чиясь мама (ii присутнiсть лише вимагатиме обачностi, а втiм, при нiй усе здаватиметься ще бiльш захоплюючим); ось мама вже залишаеться сама за десертним столиком i думае, що «не такий страшний вовк, як його малюють», просто все дуже виснажливо. Але донечка знову закохана… дивно, правда? І хоча таксi було напiвпорожнiм, якимось чином для ii доньки i студента з Вiльямса не вистачило мiсця, i довелося iм iхати в окремiй машинi. Дивно… Хiба ви не помiтили, як зашарiла донечка, коли вони приiхали на сiм хвилин пiзнiше? Але вона завжди «виходила сухою iз води».

Отак «королева балу» перетворилась на «кокетку», «кокетка» зробилась «спокусницею». У «королеви балу» було п’ять-шiсть вiзитерiв за вечiр. Якщо доню вiдвiдувало двое, i якимось чином, вони перетинались, той, хто не домовився про годину зустрiчi, потрапляв у доволi незручну ситуацiю.

«Королеву» оточував гурт залицяльникiв у антрактах. А спробуй-но лишень знайти ii у перервi мiж танцями!

– І що ми тут забули? – запитав вiн одного вечора дiвчину iз зеленими заколками у волоссi, коли вони сидiли в чиемусь лiмузинi, припаркованому бiля замiського клубу в Луiсвiллi.

– Я не знаю, але у мене такий веселий настрiй.

– Будьмо вiдвертi одне з одним: ми нiколи не побачимось хоч ще раз. Я хотiв поiхати з тобою, бо ти найгарнiша дiвчина тут.

Тобi справдi все одно: чи ти мене колись ще побачиш, чи нi?

– Так, але ж ти з усiма так поводишся? Чим же я це заслужила?

– Тож ти втомилась танцювати? І хочеш покурити, i все таке iнше, про що говорила? Чи просто…

– Ой, давай лiпше зайдемо досередини, – перебила вона, – якщо ти прагнеш усе аналiзувати. Може, не будемо про це?…

Коли камiзельки ручного плетива ввiйшли у моду, Еморi у поривi натхнення охрестив iх «пестливим сорочками».