По той бік раю

Але ii трепетне i солодке передчуття раптом обiрвалось, i вона запитала:

– Що ти маеш на увазi? Що саме вiн про мене чув?

Саллi усмiхнулась. Вона вiдчувала себе дресирувальником цирку своеi бiльш екзотичноi кузини.

– Вiн знае, що ти… що тебе вважають красивою, i все таке… – вона зробила виразну паузу. – Я гадаю, вiн знае, що ти вже цiлувалась.

У тiй хвилинi маленький кулачок Ізабель стиснувся пiд хутряним манто. Вона вже звикла, що ii всюди супроводжуе «вiдчайдушне» минуле, ii завжди це обурювало, але в незнайомому мiстi iй це навiть могло стати в нагодi.

Чи була вона «легковажною»? То нехай перевiрять…

Ізабель дивилась через вiкно, як повiльно падае снiг морозяного ранку. Тут було набагато холоднiше, нiж у Балтиморi; вона вже про таке й забула; шибка дверей авта замерзла, вiкна поцяткувались грудочками снiгу в кутках. У ii думках крутилось лише одне. Цiкаво, чи вiн одягнеться так само, як отой хлопець, що спокiйно крокуе по люднiй бiзнесовiй вулицi в мокасинах i карнавальному костюмi? Це так по-захiдному! Та нi, навряд, вiн вчиться у Принстонi, зараз, здаеться, уже студент другого курсу, чи щось таке.

Насправдi вона слабко його пам’ятала. Десь у альбомi в неi ще збереглась давня свiтлина з окатим хлопчиком (мабуть, вiдтодi очi в нього стали ще виразнiшi). Одначе за останнiй мiсяць, вiдколи було сплановано гостини в Саллi, його образ дорiс до масштабiв достойноi кандидатури. Пiдлiтки – найбiльш хитромудрi звiдники, вони на ходу вигадують сценарii (чим i користалась Саллi, вмiло граючи на запальному темпераментi Ізабель). Ізабель же була здатна переживати досить сильнi, хоча й короткочаснi емоцii.

Вони пiд’iхали до розлогого бiлокам’яного будинку, який стояв оддалiк заснiженоi дороги. Мiсiс Везербi тепло ii прийняла, з усiх закуткiв з’явились численнi молодшi кузини i кузинки i ввiчливо привiтались. Ізабель поводилася дуже тактовно. Коли вона хотiла, то могла прихилити до себе будь-кого, окрiм старших дiвчат i дорослих жiнок.

Усе, що вона робила, щоб справити враження, дiялось абсолютно свiдомо. Всi дiвчатка, з якими вона вiдновила знайомство цього ранку, були враженi не лише ii вродою, а й ii репутацiею.

Питання щодо Еморi Блейна все ще залишалось вiдкритим. Довкола його персони панувала атмосфера численних захоплених вiдгукiв, здавалось, усi присутнi дiвчата вважали його неперевершеним залицяльником (утiм, вони не надали жодноi корисноi iнформацii).