Останній листок. Дари волхвів. Оповідання

Мiнiатюрна дiвчина, тендiтно-вразлива вiд калiфорнiйських зефiрiв, навряд чи могла вважатися гiдним противником для старого гицеля з червоними кулаками i задишкою. Однак вiн звалив ii з нiг, i Джонсi лежала нерухомо на фарбованому залiзному лiжку, дивлячись крiзь дрiбнi скельця голандського вiкна на глуху стiну сусiднього цегляного будинку.

Одного ранку заклопотаний доктор змовницьким порухом кудлатих сивих брiв викликав Сью в коридор.

– У неi один шанс… ну, скажiмо, проти десяти, – сказав вiн, струшуючи ртуть у термометрi.

 – І то, якщо вона сама захоче жити. Вся наша фармакопея втрачае сенс, коли люди починають схилятися до iнтересiв трунаря. Ваша маленька панянка вирiшила, що iй вже не одужати. Про що вона думае?

– Їй… iй хотiлося написати фарбами Неаполiтанську затоку.

– Фарбами? Нiсенiтниця! Чи немае у неi на душi чогось такого, про що дiйсно варто було б думати: наприклад, чоловiки?

– Чоловiки? – перепитала Сью, i ii голос зазвучав скреготнув, як залiзо на склi. – Невже чоловiк вартий… Та нi, лiкарю, нiчого подiбного немае.

– Отже, вона просто заслабла, – вирiшив доктор. – Я зроблю все, що буду спроможний зробити як представник науки. Але, якщо мiй поцiент починае рахувати карети у своiй поховальнiй процесii, я вiдкидаю п'ятдесят вiдсоткiв вiд цiлющоi сили лiкiв. Якщо ви зможете домогтися, щоб вона хоч раз запитала, якого фасону рукава будуть носити цiеi зими, я закладаюся, що у неi буде один шанс з п'яти, замiсть одного з десяти.

Пiсля того як доктор пiшов, Сью вибiгла до майстернi i плакала в японську паперову серветочку доти, доки та не просякла вологою вщент.

Потiм вона хоробро увiйшла до кiмнати Джонсi з креслярською дошкою, насвистуючи регтайм.

Джонсi лежала, повернувшись обличчям до вiкна, ледь помiтна пiд ковдрами. Сью припинила насвистувати, думаючи, що Джонсi заснула.

Вона прилаштувала дошку i почала малювати чорнилами iлюстрацiю до журнального оповiдання. Для молодих художникiв шлях до мистецтва бувае вторований iлюстрацiями до журнальних оповiдань, якими молодi автори торують собi шлях до лiтератури.

Викнуючи для оповiдання фiгуру ковбоя з Айдахо в елегантних бриджах i з моноклем в оцi, Сью почула тихий шепiт, що повторився кiлька разiв. Вона поквапом пiдiйшла до лiжка. Очi Джонсi були широко вiдкритi. Вона дивилася у вiкно i рахувала – рахувала навпаки.

– Дванадцять, – промовила вона, i трохи згодом: – Одинадцять, – а потiм: – Десять i Дев'ять, а потiм: – Вiсiм i Сiм, – майже одночасно.